Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (46)

Книжка «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», в яку входить цикл конференцій про християнське виховання, які кардинал Берґольйо (теперішній Папа Франциск) провів у Буенос-Айресі, вже перекладена багатьма мовами світу. В італійському перекладі, виданому 2013 року, вона має назву: «Дисципліна і захоплення. Сучасні виклики для тих, хто повинен виховувати».

Архиєпископ-митрополит Буенос-Айреса вказує, що істинне знання можемо зрозуміти тільки у світлі Божого Слова. А тому, що Ісус Христос – Слово Отця – є об’явленням, законом, навчанням, то і місія вчителів-християн повинна бути спрямована на серйозне шукання істини, як також і на те, щоб заохотити інших до цих пошуків. Цей вимір можна назвати остаточним, як на це вказано у 12-му розділі Євангелії від святого Івана, який цитує Ісусові слова: «Хто вірує в мене – вірує не в мене, а в того, хто послав мене. І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене. Я – світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує не перебував у темряві» (Ів 12, 44-46).

Така ж динаміка є у літургічних богослуженнях, у зустрічі з Ісусом у Святих Таїнствах, у Божому слові і Євхаристії, в Божій науці і Причасті, в Контемляції та Адорації. Саме у цій делікатній рівновазі, за словами кардинала Берґольйо, знаходиться багатство цілісного, не применшеного, розуміння християнської містерії. Це мудре зрозуміння.

Поняття мудрості гармонійно об’єднує різні аспекти: знання, любов, контемпляцію прекрасного, а одночасно і «спільність в істині» та «істина, що творить спільність», «краса, яка притягає та захоплює». Розум, серце, очі душі не відокремлені, але інтегровані в цілісність людської особи.

Тому, вказує майбутній Папа Франциск, неможливо відкремити різні аспекти душпастирської чи виховної діяльності. Вірогідність того, що ми навчаємо дітей та молодь, що їм передаємо, пов’язана з тим, наскільки автентично ми живемо тим, що навчаємо. Милосердя, введене у практику, включає не тільки «теплий прийом», але і створення людяних зв’язків, допомагаючи людині знайти своє місце в людській та християнській спільноті. Це вимір «діяти», а вимір «навчати» – це уважне приготування виховної діяльності, планування, що ґрунтується на ефективному використовуванні засобів, серйозність, з якою займаємось також і власною формацією.

Вимір «діяти» і «навчати», становить невід’ємну місію християнських вихователів. Якщо, з одного боку, християнські вихователі покликані збагатити людяністю суспільство, яке відзначається індивідуалізмом та егоїзмом, то з іншого боку вони зобов’язані допомагати розвивати здатність поглиблювати та висловлювати істину. Йдеться про те, щоб спрямувати молоде покоління до найважливіших певностей, таких як життєва і Божа мудрість. Мудрість, яка є плідною, яка є джерелом краси, яка заохочує до подиву, до контемпляції, до молитви.