Роздуми з нагоди Року богопосвяченого життя – 5

З нагоди Року богопосвяченого життя, проголошеного Папою Франциском, який розпочався 30 листопада 2014 р., і триватиме до 2 лютого 2016 року, тобто до празника Стрітення Господнього за григоріянським календарем, пропонуємо чергову передачу, яку приготувала с. Марта Козак, Служебниця Непорочної Діви Марії:

Час молодості – це час пошуку відповіді на запитання: «Що маю робити з моїм життям?». Знайти відповідь на це запитання означає знайти щастя, глибокий спокій і відчуття, що ти перебуваєш на своєму місці. Найбільшою перешкодою в усвідомленні покликання є та ситуація, коли молода особа не розуміє сама себе. Вона не може піти за голосом покликання, тому що не розуміє Божого задуму стосовно людини. Очевидно, що не може наслідувати Христа той, хто не розуміє Христових слів і вчинків, а також сенсу Його смерті й воскресіння. Не може довірити свого життя Ісусові той, в кого зовсім інший спосіб мислення. Покликання – це здатність розуміти самого себе і зміст власного життя. Розпізнавати покликання – означає шукати відповідь на найважливіші питання, які може поставити людина сама собі: «Ким я є, навіщо живу? Що для мене є головним, а що другорядним?»

Протягом всієї історії спасіння Бог постійно кликав людей від звичного для них життя, щоб служити Йому в особливий спосіб. Кожне покликання має служити іншим і завжди передбачає особистий зв'язок з Господом.

Пригляньмося, як Ісус кличе своїх Апостолів. Це не якесь святе місце і надзвичайні обставини, а звичайне місце біля Генезаретського озера, де працювало багато рибалок. Це був звичайний день, що не відрізнявся від усіх інших. Ісус, проходячи вздовж озера, бачить Симона й Андрія. Він запрошує їх словами: «Ідіть за мною, і Я зроблю вас рибалками людей». Коли Він бачить двох інших братів, то кличе також і їх. Брати відразу залишили свої сіті та інші знаряддя праці, і пішли слідом за Ісусом. Цей приклад вражає своєю радикальністю. Слово Ісуса було для них майже наказом, а, отже, і відповідь була негайною. Вони залишають не тільки свої знаряддя праці, а й батьків та родину. Віднині й назавжди їхнім минулим і майбутнім буде лише Ісус Христос.

І тепер, в наші часи, Ісус кличе своїх послідовників через своє Слово. Щоб розпізнати голос Бога, потрібно дуже уважно прислухатися до свого сумління. Помічником тут може стати власний сповідник. Хтось відкриває своє покликання через зустріч із священиком, приятелем чи з сестрою монахинею.

Брат Альберт Хмельовський (1845-1916) вже мав стійку життєву позицію, бо був відомим художником, а, отже, на цьому міг би зробити серйозну кар'єру. Та, однак, малярство не приносило йому внутрішнього спокою. Бог кликав його до благодійної діяльності на користь убогих, хворих, бездомних. Він відкрив своє покликання в опіці над злиденними, алкоголіками, злочинцями.

Кожна людина покликана до спасіння і кожна людина отримує від Бога потрібну допомогу. Загальне покликання до спасіння включає в себе особливі покликання, які відрізняються одне від одного своєю специфікою. Ті, що їх отримують, не є вищі над іншими, а, навпаки, віддаються на служіння для багатьох. Бог сам вибирає Собі слуг, незалежно від того, заслуговують вони на це покликання чи ні.

Покликання – це дар, не тільки для мене, а всієї Церкви, це завдання до виконання, але, водночас, і велика відповідальність. Бог кличе, щоб іти за Ним в різний спосіб – одних з дитинства, і вони це відчувають та добре знають, а інших, як наприклад святого Павла – несподівано в дорозі. Одні відразу встають і йдуть за Ісусом, а інші – не хочуть, так як пророк Йона, втікають від свого щастя.

Покликання не є відокремленням від людей, але воно є особливим діалогом з Богом, з братами та зі світом. Без Божої благодаті людина є невільником свого власного егоїзму. Отже, християнське життя – це не проста імітація земного життя Ісуса Христа, а, швидше всього, є участю як у хресті, так і у воскресінні Господа. Коли Ісус закликає християнина, щоб той Його наслідував, одночасно дає йому дороговказ у житті: «Я дорога, правда і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Йо14,6) читаємо в Євангелії від святого Івана.

Послухаймо історію про покликання однієї монахині. «Я ніколи не прагнула стати черницею – розповідає вона. – Мені здавалося, що монаше життя занадто просте і безтурботне, а вдома і у школі воно було вимогливим, повним інтересів і зобов’язань. Правда, я час від часу бувала на зустрічах молоді. Мене захоплювали молитовні зустрічі, співи, розваги. Думаю, що вже тоді Ісус чекав на мене і прагнув розмовляти зі мною. Але в той час я була сліпою і глухою, не чула Його голосу, не розуміла Його слів. Я хотіла бути звичайною дівчиною, мати звичайне життя. Але весь час чогось мені бракувало. Ніщо не могло задовольнити моїх потреб, заповнити моє серце.

Зміни настали через рік, після закінчення університету. В якусь мить я збагнула, що не хочу бути вчителькою, що це не моє покликання. І тоді я зрозуміла, що Бог має для мене свій план. Але який? Тепер я мала розпізнати це покликання. Одного разу я була в парафії, де сестри монахині проводили катехизацію дітей і молоді. І тут я відчула, що Бог кличе мене до себе, бажає, щоб я стала черницею. Спочатку я не приймала цієї думки. Як я – монахиня? Це неможливо! Вирішила обов’язково пізнати Божу волю щодо мого покликання.

Декілька місяців я щоденно ходила на Службу Божу, а під час канікул поїхала на реколекції. Багато питань не давало мені спокою. Чи дійсно Бог хоче мене таку? Одного разу сестри монахині запросили мене до себе в монастир, я познайомилася з багатьма чудовими сестрами, серед яких і визріла моя постанова. Я була впевнена, що найкраще і найбільш плідно зможу служити людям, як монахиня.

Згадуючи мою дорогу до Бога, не перестаю дивуватися делікатності і терпеливості Бога. Він прагне, щоб ми в повній свободі відповіли на Його заклик. Розумію, що я могла й не відповісти, але дякую Господеві, що не допустив цього. Я живу простим, незрозумілим для багатьох, але щасливим життям. Знаю, що весь час мушу бути вірною своєму покликанню і прошу у Господа сили служити Йому. Щоденно дякую Йому за дар Його любові і можливість дедалі повнішої відповіді на заклик Господа».