«Хто вірує – той ніколи не самотній». Читання з енцикліки про віру (6)

«Ми увірували в любов», – ці слова з Першого послання святого апостола Івана є заголовком першого розділу енцикліки «Світло віри» Папи Франциска, який розпочинається з роздумів над вірою старозавітного праотця Авраама, а далі зазначається, що історія Ізраїльського народу йде стежками віри Авраама. Натомість, повнота цієї віри – у християнстві.

Святий Євангелист Іван записав Христові слова: «Авраам зрадів у надії побачити день мій, побачив його і сповнився радості». Ісус вказує на те, що віра Авраама була спрямована на Нього, була, так би мовити, попереднім баченням Його таїнства. Християнська віра зосереджена на Христі, є визнанням того, що Ісус є Господь, і що Бог воскресив Його з мертвих. Усі стежки Старого Завіту збираються у Христі, Який стає остаточним «так» усіх обітниць.

«Історія Ісуса, – пише Папа, – є повним виявом надійності Бога. Якщо Ізраїль пригадував великі вчинки Божої любові, які формували його визнання та відкривали погляд його віри, то тепер життя Ісуса появляється, як місце остаточного втручання Бога, найвище об’явлення Його любові до нас. Слово, яким Бог звертається до нас в Ісусі, це не одне з багатьох інших, але Його віковічне Слово. І не існує більшої запоруки, яку Бог міг би дати, аби запевнити Свою любов» (п. 15).