Роздуми з нагоди Року богопосвяченого життя – 3

У контексті 50-річчя документів Другого Ватиканського Собору про Церкву та про оновлення богопосвяченого життя, минулого року Папа Франциск проголосив Рік богопосвяченого життя, який триває від 30 листопада 2014 року до 2 лютого 2016.

З цієї нагоди с. Марта Козак, Служебниця Непорочної Діви Марії, приготувала серію радіопередач, чергову з яких запрошуємо послухати сьогодні.

«Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіть і ви один одного! З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати», - читаємо в Євангелії. Ця заповідь це знак нашої величі в очах Господа. Він думає про нас, дбає про нас, любить нас. Освідчення любові Він написав не на дереві й не на стіні, як це часом роблять наші закохані, а на своїх долонях, прибитих до хреста. І Він чекає на нашу взаємність, щоб ми так, як святий Августин, могли прозріти й сказати: «Ти нас сотворив, Господи, для Себе, і серце наше не супокійне, доки спочине в Тобі».

  Ісус віддав нам своє життя, помер для того, щоб ми жили для Бога: «Він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес» - читаємо в посланні до Коринтян (2 Кор5,15). Якби хтось врятував тебе від смерті, ти був би дуже вдячний йому і свою вдячність завжди носив би в серці. Зупинись і згадай, коли ти останній раз дякував Ісусові за те, що Він за тебе помер на хресті.

  Жити в Божій любові – це робити добро, жити згідно з Божими заповідями, намагатися не грішити. Це одне із найважливіших завдань в житті кожної людини. Зло світу, яке має своє джерело в нестачі любові, можна перемогти лише любов'ю.

   Життя святого Павла після зустрічі з Ісусом по дорозі до Дамаску стало невід'ємним від життя Ісуса Христа. Він перестав жити для себе і розпочав нове життя з Ісусом і для Ісуса. Він пройшов тисячі кілометрів з однією новиною, що Ісус Христос воскрес, Він живий! Він написав у посланні до Филип'ян: «Для мене бо життя – Христос, живу вже не я, а живе Христос у мені».

  Чи ти коли роздумуєш, як Бог тебе любить? Пророк Осія порівнює любов Господа з батьківською любов'ю: «вчив ходити, брав на руки, доглядав, нахилявся, годував». Чи не згадуються нам тоді ласкаві руки нашого татуся, його турбота, лагідна усмішка. Нам було затишно і спокійно на руках у люблячого батька. Адже одним із виявів безмежної Божої любові є турбота про долю кожної людини. Кожному і кожній з нас Бог пропонує неповторну життєву дорогу, щоб виконуючи волю Божу ми любили всіх, кого Він ставить на нашій дорозі.

  Молода людина завжди, раніше чи пізніше, ставить перед собою питання: а що робити далі? І завжди існує вибір. Багато доріг відкрито перед нею, але тільки одна із них мусить бути вибрана. Кожне покликання – це Божа пропозиція якнайкраще виявити себе, відкрити свої здібності і можливості. Розпізнавання Божого покликання захищає нас від помилок і завжди приносить свободу. Основою кожного покликання є самовіддане служіння іншим.

  Найкращий приклад служіння людству показує Ісус Христос. Він прийшов не для того, щоб Йому служили, але – послужити й дати своє життя на викуп за багатьох. Тільки в Ісусі Христі ми маємо змогу відкрити себе на любов і любити інших жертвенною любов'ю.

  Любов багатьох сучасних людей нагадує карикатуру, бо центром цієї любові є вони самі, а не інша людина. Часто в сім'ях, школах, на вулиці панують свої погляди на життя, стосунки, діаметрально протилежні християнським. Люди не мають відваги полюбити самих себе і інших такою любов'ю, якої вчить нас Ісус, тому що сьогоднішній світ пропонує любов на пробу, любов, яка не ставить жодних вимог і вважається «демократичною», тобто несправжньою. Така любов характерна для людей недозрілих, егоїстичних, які залежать від своїх слабкостей. Таким потрібна наша допомога – показати як пізнати Ісуса Христа, довіритися Йому. Коли Ісусові відкриваємо своє серце, Він його очищає, лікує і робить нас здатними любити інших. Справжня любов творить дива, а такою любов'ю полюбив нас Ісус Христос.

  Іноді, чинячи зло, ми цього навіть не розуміємо, бо нам важко відділити добро від зла. Чим більше зла робиться у світі, тим менше воно нас дивує, тим легше ми його приймаємо. Відсутність єдиних критеріїв цінностей приводить до втрати чуйності, зменшення вимог. Те, що вчора видавалося для мене неможливим, сьогодні вже мене не зворушує, а завтра, можливо, стане необхідним. Хто допоможе мені знайти правильну відповідь, не помилитися у виборі своєї дороги? Як сказав святий Августин: «Шляхом до Бога є інша людина». На шляху до Бога ми завжди зустрічаємося з іншими людьми. Їх неможливо оминути, бо Ісус прагне, щоб ми полюбили наших ближніх, як самих себе. Людину, яка вірить в Ісуса Христа, він робить подібною до Самого Себе.

  Святий Кипріян застерігав: «Якщо не живеш, як віриш, будеш вірити, як живеш». Перед тим, як розпізнати своє покликання, задумайся над своїм ставленням до іншої людини. Чи ти прислухаєшся до їхньої думки, чи бачиш їхні потреби. Ісус Христос терпеливо слухав кожного, хто приходив до Нього, бачив їхні потреби й болі. Всі зустрічі з Ісусом, які знаходимо в Євангелії, перемінювали людей. Ісус Христос ніколи не залишав людину, не проходив мимо, не відвертався від неї.

А як ми? Чи не проходимо ми повз наших засмучених сусідів, чи не відвертаємо голову від тих, хто просить милостиню, чи не закриваємо вуха від тих, хто хоче довірити нам свої проблеми. Дуже часто необхідно просто бути вислуханим.

Як часто я допомагаю ближньому? А може намагаюся втекти якнайдалі й зануритися у власну шкаралупу, щоб ніщо і ніхто нас не тривожив? Дуже часто ми бачимо в іншій людині якщо не супротивника, то об'єкт, з допомогою якого намагаємося задовольнити наші потреби. Якщо твоє ставлення до іншої людини не пронизане добротою, якщо ти не дивишся на неї очима Ісуса, то, можливо, ти розминувся з покликанням.

 Зовсім по-іншому виглядали би наші будинки, вулиці, міста і села, якби ми хоч трішечки намагалися бути подібними до Ісуса Христа. Кожна зустріч з людиною приносила б нам радість і панував би мир і спокій. Але, на превеликий жаль, світ наповнений смутком і розпачем, стражданням і ненавистю. І основним завданням тих, яких кличе Ісус бути богопосвяченою особою, є своїм життям свідчити про присутність Ісуса на землі, про можливість іншого життя. Дивлячись на них, люди повинні розуміти різницю між християнським життям і нехристиянським. Вони повинні стати живим Євангелієм, а їхній приклад мав би надихати людей жити з Богом.