«Хто вірує – той ніколи не самотній». Читання з енцикліки про віру (3)

«Коли бракує світла, усе тьмяніє і неможливо розрізнити добро від зла, шлях, що веде до мети, від позбавленого напрямку ходження по колу. Тому, існує невідкладна потреба наново відкрити притаманне вірі світло, бо коли гасне її полум’я, то й усі інші світла втрачають свою силу» (п. 4), – читаємо у вступі до енцикліки «Світло віри» Папи Франциска.

Особливою здатністю світла віри, – написано далі, – є здатність «просвітити все існування людини». Таке могутнє світло не може виходити із нас самих, але – від найпершого джерела, тобто, від Бога. Віра народжується із зустрічі з Ним, і, перемінені Його любов’ю, «отримуємо нові очі», досвідчуємо існування «великої обітниці повноти», й тоді нам відкривається «погляд у майбутнє». «Віра, яку отримуємо від Бога, як надприродний дар, появляється, немов світло на дорозі, світло, яке спрямовує нашу мандрівку через час», – зазначає Святіший Отець, пояснюючи, що це світло, з одного боку, походить з минулого – з життя Ісуса, в якому об’явилася Його любов, «здатна перемогти смерть», а з іншого – походить з майбутнього, відкриваючи перед нами завдяки Христовому воскресінню великі горизонти.

«Отож, розуміємо, що віра не перебуває у тьмі, вона є світлом для нашої темряви», – пише далі Наступник святого Петра, зазначаючи, що людина нашого часу особливо потребує світла. Саме переконаність у вірі, «яка вчиняє великим та повноцінним життя, зосереджене на Христі й на силі Його благодаті, оживляла місію перших християн». Для них віра, як зустріч з животворящим Богом, Який появився у Христі, була «матір’ю», бо породжує «нове життя, новий досвід».

«У вірі, Божому дарі, надприродній чесноті, яку Він у нас вливає, розпізнаємо, що нам запропоновано велику Любов, до нас звернене добре Слово, і що коли приймаємо це Слово, яким є Ісус Христос, втілене Слово, Святий Дух перемінює нас, просвічує шлях майбутнього та спричиняється до того, що в нас виростають крила надії, щоби з радістю його подолати. В чудесному сплетінні віра, надія та любов становлять динамізм християнського життя, прямуючи до повної спільності з Богом», – підсумовує Папа, ставлячи запитання: «Якою є ця дорога, яку перед нами відкриває віра? Звідки походить її могутнє світло, яке дає змогу просвіти шлях вдалого і плідного життя, наповненого плодами?» (п.7). Відповіді на ці запитання – на подальших сторінках енцикліки.