Роздуми з нагоди Року богопосвяченого життя (1)

30 листопада 2014 р., у першу неділю Адвенту, що є початком літургійного року в Церкві латинського обряду, розпочався Рік богопосвяченого життя, проголошений Папою Франциском. Він проводиться у контексті 50-річчя документів Другого Ватиканського Собору про Церкву та про оновлення богопосвяченого життя.  Рік богопосвяченого життя триватиме до 2 лютого 2016 року, тобто до празника Стрітення Господнього за григоріянським календарем.

З цієї нагоди с. Марта Козак, Служебниця Непорочної Діви Марії, приготувала серію радіопередач, першу з яких запрошуємо послухати сьогодні:

Завжди кудись поспішаємо і не маємо часу зупинитися й замислитись, куди біжимо та навіщо така швидкість. Хто ми, і куди веде вибрана нами дорога? Подумаймо і спробуймо відповісти на всі ці запитання. В чому полягає сенс нашого життя? Для чого і для кого ми живемо? Навіщо Бог покликав нас на цей світ? Спробуймо зрозуміти своє покликання.

  Дуже нелегко зупинитися і замислитися, а ще важче зрозуміти Божий задум та план свого життя. Можливо, ти вже не раз запитував чи запитувала себе, своїх рідних і близьких, що маєш робити, яка з відкритих тобою доріг є твоєю, що вибрати, щоб бути дійсно щасливими? І що таке щастя? Як відкрити своє покликання і як його здійснити? Як можна жити з Богом і з радістю служити іншим людям?

  Ці запитання не давали спокою і молодому багатому юнакові з Євангелії. З цим запитанням прийшов він до Ісуса. Хотів знайти відповідь на них, обрати дійсно правдиву дорогу життя.

  Дуже важливо, щоб ці запитання завжди стояли перед людиною, доходили до її свідомості, особливо тепер, коли після трагічної долі переслідувань за віру у часи радянської влади, та, на жаль, часто бездуховні пострадянські часи, багато людей живуть, взагалі, не маючи жодної мети, втікають від життя і не знають, ким вони є і навіщо живуть. Деякі, можливо, й не знають, навіщо вчаться, працюють, отримують гроші, ставлять перед собою вимоги, нав'язують стосунки, задовольняють власні потреби.

  Людина стає по-справжньому щасливою, коли знаходить свою мету, розуміє, що має жити для Бога та інших. Якщо ми не приймаємо цієї правди, не усвідомлюємо її, то ніколи не зрозуміємо наших прагнень.

  Один молодий хлопець дуже страждав через відсутність відповіді на запитання: навіщо живе. Іноді, і друзі, і подруги говорили при ньому, що життя не має сенсу, що воно є безвихідним. « Але чому?» – питав він і дедалі більше прагнув знайти відповідь на це хвилююче питання. Приходили хвилини, коли він нібито погоджувався зі своїми друзями, бо не розумів свого життя. Було воно немов сліпим блуканням: невідомо звідки і невідомо куди.

  Якось одна дівчина привела його до пансіонату, де перебували люди похилого віку, хворі, самотні. «Тут потрібна твоя допомога», – сказала вона. Спочатку він трохи опирався, але, врешті, погодився допомогти. Раз на тиждень приїжджав туди, щоб допомагати тим стареньким. Через деякий час він з радістю зізнався друзям: «Я все зрозумів, я тепер знаю, що життя має сенс».

  Відповідь на запитання про мету життя людини не існує поза Ісусом Христом. Лише Ісус може гарантувати майбутнє кожній людині. Він промовляє до людей усіх століть: «Я дорога, правда і життя» (Ів14,6). Ісус Христос для цього і прийшов у цей світ – став одним з нас, працював людськими руками, міркував людським розумом, любив серцем людини, щоб показати нам, людям, мету нашого призначення – показати, до чого ми покликані, щоб показати, що ми живемо для того, щоб бути з Богом, щоб вірити у Нього.

  Віра – це дар, який не лише показує людині любов Бога і силу цієї любові, але який також вимагає від неї відповіді.

Віра – це перша мета людини. Неможливо знайти відповіді на запитання, які ставить нам життя, і бути досконалими людьми, без розуміння того, що Бог, створюючи людину, приготував для неї дуже конкретне місце в світі, якого ніхто  крім неї самої не може зайняти, і доручив конкретне завдання, яке лише ця людина, а не хтось інший, повинна виконати.