Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (39)

Пропонуємо вашій увазі дальші роздуми архиєпископа Буенос-Айреса, кардинала Берґольйо (теперішнього Папи Франциска) про виклики, які сучасний світ ставить перед вихователями-християнами, що опубліковані в книжці «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн». Це ряд конференцій про християнське виховання, які він провів у столиці Аргентини 1999 року.

Виховувати – це велике завдання, яке Ісус дає в руки вчителів та вихователів. Він запрошує усіх до великого діла – до виховання. Виховувати – означає давати життя. Однак, любов є вимогливою. Вона закликає використати найкращі засоби, мати високі прагнення, які не змінюються, залежно від зовнішньої ситуації, оживити захоплення, терпеливо долати шлях, ведучи до Господа. Розглядаючи труднощі, які доводиться долати сучасним вихователям, кардинал Берґольйо приділив окрему увагу відчуттю внутрішнього сирітства, власної непотрібності, досвіду відчуження від попереднього покоління, непродовжуваності, переривчастості, що притаманне багатьом молодим людям. А ця переривчастість і брак вкорінення у просторі, ведуть до духовного та екзистенціального незакорінення, яке підсилює загальна економічна нестабільність. Трансцендентність, яку несли із собою традиційні культури, насичені не тільки історією, але відчуттям сакральності, поволі почала втрачати свій сенс та значення. «Однак, – наголосив архиєпископ Буенос-Айреса, –всупереч усім передбаченням атеїстичного та невіруючого світу, релігія не зникла з лиця землі, не розчинилась у вирі модерних течій, а розвинулась  у нові вирази й форми,  настільки, що на це звернули увагу різні комерційні структури, негайно реагуючи з метою збагачення».

Однак, дуже часто зовнішня набожність є вираженням внутрішнього пошуку віри, прагненням за допомогою набожного жесту чи прочитаної молитви знайти вихід з уже згаданого духовного сирітства та невкоріненості. У суспільстві, яке дедалі більше втрачає свій спільнотний вимір, свою пов’язаність, як народ, масові вияви набожності, потребують все більшого спільнотного співвідношення, щоб не перетворитись на виключно індивідуальні жести.

Визнаючи у народній набожності, в якій охоче беруть участь діти та молодь, наявний і діючий вимір Божого люду, католицькі вихователі повинні живити цю набожність справжньою вірою і допомагати їй розвиватись мірою свого людського потенціалу. Виховники повинні докласти всіх можливих зусиль, щоб допомогти молоді подолати відчуття внутрішнього сирітства та власної непотрібності, адже в душі кожної охрищеної людини вкорінена Божа ласка хрищення, пам’ять її приналежності до святої Матері Церкви.

«Всі, кому лежить на серці християнське виховання молодого покоління, – пише кардинал Берґольйо, – повинні запитати себе, що вони можуть особисто зробити, чим можуть допомогти молоді знайти впевнений шлях до Бога».