Це правда, що війна пробуджує найтемніші сторони людської природи, зіпсованої гріхом, такі як нестриманість, ненависть, жорстокість... Але, іноді, вона стає нагодою проявитися величі людського духа... У світі тривають пропам’ятні заходи з нагоди 100-річчя першої світової війни, яка забрала 9 мільйонів солдатських та 7 мільйонів цивільних життів. А в цей передріздвяний вечір припадає річниця зворушливої події, що трапилася на західному фронті цієї війни – Різдвяного перемир’я.
У перше Різдво так званої «Великої війни», 25 грудня 1914 року, трапилося щось немислимого й дуже особливого, перервавши жахливу щоденність жорстокого конфлікту: німецькі та британські солдати спонтанно перестали стріляти одні в одних, вийшли з окопів і почали брататися на так званій нейтральній території між лініями укріплень. Вони обійнялися, закурили та почали разом колядувати й обмінюватися подарунками. Була відслужена Свята Меса. Врешті, нещодавні смертельні супротивники зіграли між собою футбольний матч. Перемир’я також дало змогу поховати полеглих побратимів.
Окопи були близько одні до одних, солдати з обох боків поділяли ті самі незручності, однаковими були страждання, але спільним було також християнське коріння, однаковим розуміння цінності Різдва – народження Божого Сина, Який приносить мир. І це коріння, що проросло таким несподіваним чином, зазнало великої шкоди за підсумками першої світової війни.
Надзвичайні обставини тієї різдвяної ночі були продиктовані почуттям загального братерства, що виявилося сильнішим від канонад і перестрілок. Це було спонтанне рішення солдатів, а не наказ командування. Навпаки, командування засудило ці дії, а пізніше дбало про те, щоб в майбутньому такого ніколи не повторилося. Адже такі перемир’я пригадували солдатам про те, що всі вони є людьми, Божими дітьми, руйнуючи схеми, випрацювані пропагандою.
All the contents on this site are copyrighted ©. |