2014-12-11 12:44:00

75-річчя українського відділу Радіо Ватикану. Минуле і сучасність (2)


Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький добре розумів, які важкі дні настають для української католицької Церкви. Дарма, що сконфісковано увесь видавничий матеріял, друкарські машини тощо. Митрополит звертається до духовенства з докладними розпорядженнями, які переписуються рукою (а було ж тоді понад 1200 парафій!), та він передбачає, що незабаром і це не буде можливим. Пише він листи до Апостольської Столиці, повідомляючи тривожні новини та прохаючи підтримки і розпоряджень.

І ось так у листопаді 1939 року, крізь закриті кордони, серед великих труднощів і небезпек, до Риму прибув таємний посланець від митрополита Шептицького та владики Йосафата Коциловського. Тодішньому Папі Пієві ХІІ переказано багато прохань, а одним з найбільших було наступне: можливість розпочати радіомовлення українською мовою – єдиний спосіб зберегти зв’язок з Апостольським Престолом, а, отже, й зберегти католицьку віру. Папа Пій ХІІ негайно доручає ввести українську мову в передачі Радіо Ватикану, які розпочались не так давно, а саме 12 лютого 1931 року і у ті часи велись тільки чотирма мовами.

Загальне керівництво Ватиканським Радіо було доручене Отцям Єзуїтам, які, до речі, ним керують до сьогодні. Переговори у створенні української програми велись між тодішнім Головним Настоятелем Товариства Ісусового отцем Лєдуховським та тодішнім Протоархимандритом Василіянського Чину отцем Дионісієм Ткачуком. Після відповідної домовленості, він доручив о. Йосафатові Лабаєві, ЧСВВ, тоді ректорові Папської колегії святого Йосафата в Римі, організувати українські передачі.

На превеликий жаль, немає жодного звукозапису українських програм сімдесятип’ятирічної давності. Не можемо відтворити ні голосу першого диктора, тоді студента богословії Гавриїла Букатка, що потім став Крижівським Владикою, загально відомим і любленим в Югославії єпископом, ані о. д-ра Михайла Ваврика, ЧСВВ, першого редактора й керівника української секції, який згодом був також і диктором. Перші передачі виходили в прямий ефір без запису на магнітну плівку. Ні тоді, ні в пізніші часи ніхто навіть і не думав про те, щоб зберегти магнітні записи для історії, для майбутніх поколінь. Копітка, непомітна праця служіння Церкві й рідному народові велась скромно і тихо.

На щастя, залишився щоденник отця Теодосія Галущинського, ЧСВВ, духовника колегії святого Йосафата. Він дуже дбайливо записував усі щоденні події. У цьому цінному щоденнику читаємо наступне (зберігаючи мову оригіналу):

«14 грудня 1939 року, четвер. Нині перший раз Ватиканське Радіо дало тижневу оповістку в українській мові. Пише ті оповістки о. Ваврик Михайло, віцеректор, а виголошує питомець Гавриїл Букатко. Його вибрав о. ректор і задля голосу, а ще більше тому, що він з Югославії, бо хто-небудь з Галичини міг би наразити свою рідню на большевицьку пімсту».

Практика виявила, що обов’язки студента-богослова нелегко погодити з вимогами точності радіопередач, тому згодом сам перший редактор, о. Михайло Ваврик, не тільки писав, але й  виголошував радіопередачі. Ось уривок із спогадів отця Михайла Ваврика, ЧСВВ, про початки українського радіомовлення у Ватикані (зберігаємо його мову):

«Гадаю, що ніяка річ не заскочила мене так дуже, як пропозиція, котра прийшла з вершин, від нашого настоятеля. Бо слів мені забракло, коли покійний о. Лабай, у сам празник святого Йосафата 1939 року, доручив мені завдання приготовлятись до радіомовлення. Мій непомітний голос став, так би мовити, тим відгомоном, що посилений добротою Апостольського Престолу, звернувся до народу страждального, навіщеного війною, народу всіма залишеного, того народу, котрий добував із себе останки зусиль, аби встоятись проти навали комуністичного атеїзму. І все це, весь той, сказати б, плач над руїнами, якоюсь мірою розбуджував у мені сили, щоб усю ніч, аж до 5 години ранку, працювати: вдаряти по клавішах друкарської машинки – і то перший раз, її ж бо до того часу я не вживав.

Оте радіомовлення тривало майже 4 роки. Я був першим і останнім, котрий розпочав і закінчив перший період програм, визначений Ватиканським Радіо. Стримала нас згодом, певною мірою, окупація Риму та всі ті повоєнні роки.

А тепер усе так дуже розвинулось, так страшенно розрослось, то є в нас надія, що у ласка Божа буде нам допомагати. Так тоді нехай Боже Провидіння пособляє цьому апостолятові, щоб дало воно новий доплив щедрої ласки, а душі слухачів нехай обрадує святістю».

Отець Ваврик розповів про це 1974 року, коли відзначалось 35-річчя українського відділу. Вже немає в живих першого редактора нашого відділу – він відійшов по вічну нагороду у березні 1984 року у США.

Українські передачі почались однією, півгодинною передачею на тиждень, потім – двічі на тиждень. Передавались новини про діяльність Папи і Апостольського Престолу, про життя католицької Церкви, повчання для священиків, повідомлення про життя української громади у діаспорі.

Від першого кроку, зробленого 14 грудня 1939 року, почався великий апостолят, якому всі ті, що протягом сімдесятип’яти  років трудились в українському відділі, самовіддано віддали свої знання, сили й роки свого життя.

Керівниками українського відділу були Отці Василіяни: Михайло Ваврик, Микола Когут, Ісидор Патрило, Володимир Ковалик, Мелетій Войнар, Атанасій Великий, Родіон Головацький, Климентій Корчаґін, Августин Тенета, Прокопій Лотоцький, а від  2007 року – Тимотей Коцур.

О. Михайло Ваврик, ЧСВВ, родом з Теребовлянщини на Тернопільщині, був відповідальним за українські передачі від 14 грудня 1939 року до 8 вересня 1943, коли через окупацію Риму гітлерівськими військами в регулярних українських передачах створилась прогалина мовчання.

Вже від самих початків українські передачі Радіо Ватикану знайшли схвальні відгуки українських радіослухачів. І вже незабаром – у січні 1940 року – їх прочали заглушувати радянські радіостанції. Однак, навіть ризикуючи життям, слухачі настроювали приймачі на хвилі Радіо Ватикану, а знаємо, що це були часи, коли каралось не лише слухання закордонних передач, але й сама наявність радіоприймача з короткими хвилями.

З окупацією Риму передачі українською мовою припинились на декілька років, але залишились відправи Святих Літургій з проповідями та святкові передачі з нагоди релігійних свят. О. Ваврик із смутком писав: «Тоді, коли наставали найтяжчі для українства часи, 8 версня 1943 року, я промовляв з ватиканської радіостанції востаннє».

Після закінчення ІІ світової війни, заходами Владики Івана Бучка, Апостольського візитатора українців у Західній Європі, якого недаремно називають архиєпикопом скитальців, яких тоді на Заході опинилось понад 400.000, 13 квітня 1948 року відновлено постійні українські передачі, а керівником українського відділу від 1948 др 1953 року був о. василіянин Микола Когут, колишній секретар Василіянської управи в Римі, ректор Папської колегії святого Йосафата, а пізніше – протоігумен Василіянської провінції у США.

На жаль, звукозаписи з того періоду не залишились, але в наших архівах збереглись тексти радіопередач. Ось як розпочав о. Микола Когут про новий етап в українському радіомовленні з Ватикану: (збергаємо мову оргиналу):

«З сьогоднішнього дня продовжуємо нашу радіопрограму з Ватикану українськорю мовою, яка була перевана протягом кількох років з технічних причин. На разі, будемо передавати її раз на тиждень, у вівторок увечері, а потім – частіше. То ж просимо переказати і другим, щоб у тім часі слухали наших передач. У них ми будемо інформувати вас про справи, які відносяться до Церкви й народу з релігійної точки зору. Щотижня зможете почути з Риму, що й де сталося, та багато скористати для власної освіти. А тепер деякі вісті за останній місяць...»

Цією передачею ропочався новий період українського радіомовлення з Ватикану, який відзначився постійним зростом.

Отця Миколу Когута Господь покликав до Себе у січні 1971 року, а був він сином українських емігрантів в Америці.

Після о. Миколи Когута протягом двох років українським відділом керував о. д-р Ісидор Патрило, пізніший довголітній протоархимандрит Василіянського Чину. Він народився на Львіщині, а Чин ОО. Василіян очолював від від 1976 до 1996 року. Він постійно плідно спіпрацював з Ватиканським Радіо, відправляючи святі Літургії та проповідуючи. О. Ісидор Патрило упокоївся в Бозі в Україні і похований у монастирі ОО. Василіян у Крехові.

Протягом 1953-1954 років обов'язки керівника укарїнського відділу Радіо Ватикану виконував тодішній економ Василіянського Чину, о. Володимир Ковалик, родом із Золочева на Львівщині, який потім довгими роками трудився в Аргентині, а після повернення в Україну упокоївся у Бозі в квітні 1992 року у василіянському монастирі в Червонограді.

Під час його відсутності українською секцією керував о. Мелетій Войнар, широковідомий науковець і професор. О. Мелетій, родом з України, відійшов по вічну нагороду в США 1988 року.

Далі буде...








All the contents on this site are copyrighted ©.