Церква на шляху до повноти буття. На загальній аудієнції з Папою Франциском

Про небо, як остаточну мету паломництва Церкви навчав Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 26 листопада 2014 р., на площі Святого Петра у Ватикані. Святіший Отець розпочав із пригадування про те, що Другий Ватиканський Собор, представляючи сучасним людям Церкву, чітко вказував на те, що ніколи не слід забувати про те, що «Церква не є статичною дійсністю, яка стоїть на місці, маючи ціль сама в собі, але протягом історії безперервно прямує до чудесної та остаточної мети, якою є Небесне Царство, якого Церква на землі є зародком і початком».

За словами Наступника святого Петра, коли замислюємося над цими перспективами, то на цьому наша уява зупиняється, здатна лише приблизно уявити цю таємницю. І відразу виникають запитання про те, коли це станеться, яким буде отой новий вимір, що станеться з людством та створінням, яке його оточує? Такі запитання є давніми, їх навіть ставили Ісусові апостоли...

Папа, насамперед, процитував відповідь, яку на ці запитання, «що завжди відлунюють у людському серці», дав Собор у конституції «Радість і надія»: «Ми не знаємо пори, коли земля і людство підійдуть до свого завершення, не знаємо, яким чином відбудеться преображення всесвіту. Бо проминає образ цього світу, спотворений гріхом, але ми навчені, що Бог приготовляє нову оселю і нову землю, де живе справедливість і блаженство якої задовольнить усі прагнення миру, що зроджуються в людських серцях». Наступник святого Петра зауважив, що мова йде не так про місце, як про стан душі, «в якому будуть здійснені всі наші найглибші очікування», а наше буття «осягне повноту зрілості». «Ми, нарешті, – додав він, – повністю зодягнемося в радість, мир та любов Бога, перебуваючи перед Ним віч-на-віч».

У цьому контексті Святіший Отець вказав на безперервність та глибоку спільність, яка існує між тією Церквою, яка у небі, та тією, яка ще прямує земним шляхом: «Ті, які вже живуть у Божій присутності, можуть підтримувати нас і заступатися за нас, молитися за нас. З іншого боку, також і ми завжди заохочувані жертвувати добрі діла, молитви та Святе Причастя, щоби полегшити страждання душ, які ще очікують безмежного блаженства». А це тому, що «у християнській перспективі» розрізнення проходить не по лінії мертві-живі, але «між тими, хто перебуває у Христі, і тими, що ні».

«В той же час, – вів далі Папа, – Святе Письмо навчає нас, що сповнення цього чудесного задуму не може не стосуватися і того всього, що нас оточує та зродилося з Божої думки й серця». Про це ясно навчає святий Павло у Посланні до Римлян. Також й інші тексти говорять про «нову землю» і «нове небо», що означає, «що ввесь всесвіт буде оновлений та раз і назавжди звільнений від будь-якого сліду зла та смерті». А ця переміна вже здійснюється, починаючи від Христових смерті та воскресіння. Отож, мова йде «не про зникнення всесвіту та всього того, що нас оточує, а про приведення кожної речі до повноти буття, істини й краси».

«Дорогі друзі, – підсумував Святіший Отець, – коли замислюємося над цією чудесною дійсністю, яка нас очікує, то усвідомлюємо, наскільки чудовим даром є приналежність до Церкви, в якій вписане якнайвеличніше покликання».