Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (26)

Темою наших передач у вівторки і надалі є книжка «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», в якій опублікований цикл конференцій про християнське виховання, які кардинал Берґольйо (теперішній Папа Франциск) провів у Буенос-Айресі 1999 року. У ній, зокрема, йдеться про виклики, які глобальна культура сучасного світу ставить перед вихователями-християнами і про небезпеки, які загрожують духовному життю. Не зможемо відповідно спрямувати виховання дітей та молоді, якщо самі як слід не зрозуміємо глобальної кризи сучасності та не станемо на шлях християнської надії, повчає майбутній Папа Франциск.

Коли говоримо, що криза є глобальною, маємо на увазі, що вона заторкує освіту, економіку, екологію, мораль, культуру, а також і найглибші переконання, критерії, через які людина висловлює свою думку, чи щось є добрим чи поганим, бажаним чи непотрібним. У кризі перебуває також і наше розуміння дійсності і нас самих.

Кардинал Берґольйо вважає, що криза є історичною. На його думку, це не «криза людини», як абстрактної чи узагальненої істоти, але особливе відхилення сучасної цивілізації, яке потягає за собою цілу планету. Очевидно, що в будь-яку історичну епоху не все діялось так, як слід, треба було здійснювати переміни та приймати рішення. Але ніколи раніше, якщо взяти для прикладу останніх 400 років світової історії, не зазналось таких великих потрясінь основних певностей, на які спирається людське життя. Негативні тенденції виявляються з великою руйнуючою силою. Досить згадати руйнування навколишнього середовища, суспільну нерівність, жахливу силу зброї масового ураження. Ще ніколи засоби масової інформації, комунікації та транспорту не були такими могутніми як в наші часи, з одного боку приводячи до однорідності культурної інформації, до поширення споживацтва, але з другого боку цей аспект має також і позитивне значення, пропонуючи могутні засоби для дебатів, зустрічей та діалогу, включаючи пошук правильних розв’язок.

Отже, змінюється не лише економіка, комунікація чи взаємозв’язок сил елементів світової влади, але спосіб, у який людство керує своїм існуванням у світі. І це заторкує як політику, так і щоденне життя, як харчові звички, так і релігію, сім’ю, взаємостосунки між різними поколіннями, так і особистий досвід у часі й просторі.