2014-08-17 07:47:08

Початком діалогу є усвідомлення власної ідентичності. Папа Франциск до єпископів Азії


Азія – це багатокультурне середовище, яке вимагає діалогу, в який, однак, неможливо заангажуватися, не усвідомивши власної ідентичності. На це звернув увагу Папа Франциск під час зустрічі з єпископами Азії, яка відбувалася 17 серпня 2014 р. у так званому «Санктуарії невідомого мученика» в місцевості Хемі.

Зважаючи на місце проведення зустрічі, Глава Католицької Церкви, вітаючи співбратів у єпископстві, насамперед звернув увагу на те, що свідчення любові мучеників «принесло благодаті та благословення Церкві в Кореї та за її межами» й побажав, щоб їхнє заступництво допомогло ієрархам «бути вірними пастирями душ» ввірених їхній опіці.

«На цьому розлогому континенті, що є домом багатьох різнорідних культур, Церква покликана бути гнучкою та винахідливою у своєму свідченні Євангелія, шляхом діалогу та відкритості до всіх. У дійсності, діалог є суттєвою частиною місії Церкви в Азії», – наголосив Наступник святого Петра, підкреслюючи, що відправною точкою шляху діалогу з особами і культурами повинна бути «наша християнська ідентичність». «Ми не можемо заангажуватися у справжній діалог, якщо не усвідомлюємо своєї ідентичності, – пояснив він. – Але, з іншого боку, справжній діалог неможливий, якщо ми не є здатними відкрити розум і серце, із прихильністю та щирим прийняттям тих, до кого промовляємо». Отож, якщо бажаємо «вільно, відкрито та плідно» спілкуватися з іншими, потрібно чітко розуміти, «те, чим ми є, що Бог зробив для нас і чого Він від нас вимагає».

Але завдання освоїти та виразити власну ідентичність не завжди є легким, бо, зважаючи на те, що «ми є грішниками», нас завжди спокушуватиме «дух світу, який «проявляється у різноманітних формах». Святіший Отець виокремив три з них: релятивізм, поверховність і шукання легких відповідей.

«Першою з них є підступна помилка релятивізму, яка притемнює сяйво істини, й, розхитуючи землю під нашими ногами, штовхає нас у піщані пливуни суєти й відчаю. Це спокуса, яка в сучасному світі заторкує також і християнські громади, спонукаючи людей забувати про те, що поза тим, що змінюється, існує також незмінна дійсність, остаточним фундаментом якої є Христос, Який завжди той самий – учора, сьогодні й навіки», – зауважив Папа, уточнюючи, що має на увазі не лише релятивізм, як систему мислення, але отой щоденний, який «практично невловимо послаблює будь-яку ідентичність».

Поверховність є другим засобом, за допомогою якого «світ загрожує стійкості нашої християнської ідентичності». Вона полягає у «тому, щоб забавлятись модними тенденціями, винаходами, розвагами», замість того, щоб «посвятитися справді важливим речам». Також і у культурному середовищі, «яке вивищує скороминуще» та «пропонує численні можливості ухиляння та втечі», це може становити серйозну душпастирську проблему. «В церковних служителів ця поверховність може проявлятися у захопленні душпастирськими програмами та теоріями, занедбуючи безпосередні й плідні зустрічі з вірними, особливо, з молоддю, яка, натомість, потребує солідної катехизації та надійного духовного проводу», – підкреслив Святіший Отець, наголошуючи, що «без закорінення в Христі», істини, якими живемо, «поступово дають тріщину, практика чеснот стає формальністю, а діалог зводиться до переговорів».

Третьою спокусою, яка стоїть на перешкоді пізнанню ідентичності, Папа Франциск називає «примарну впевненість у тому, що можна сховатися за простими відповідями, заготованими фразами, нормами та правилами». Він пояснює, що віра «не є зосередженою на собі самій», але з природи старається «виходити назовні». Прагнучи знайти зрозуміння, вона «породжує свідчення та місію». «В цьому значенні, – зауважив Наступник святого Петра, – віра вчиняє нас здатними одночасно бути відважними й смиренними в нашому свідченні надії та любові». Тому, християнська ідентичність полягає у «зобов’язанні поклонятися лише одному Богові та любити одні одних», виявляючи своїм прикладом «не лише те, у що віруємо, але те, на що сподіваємося і Того, на кого ми поклали свою надію».

З цього Святіший Отець робить висновок, що «саме жива віра в Христа становить нашу найглибшу ідентичність». А з неї бере свій початок наш діалог, який означає «щиро, чесно та без самовпевненості» нею ділитися. Оскільки «Христос є нашим життям», ми повинні говорити про Нього, від Нього розпочинати, без сумнівів чи страху. «Простота Христового слова стає очевидною у простоті нашого життя, у простоті нашого способу спілкуватися, у простоті наших діл служіння і милосердя до наших братів і сестер», – зауважив Єпископ Риму.

«Тепер же, – вів далі Папа, – хочу звернути увагу на додатковий елемент нашої християнської ідентичності: вона є плідною. Оскільки вона безперервно народжується та живиться із благодаті, яка випливає з діалогу з Господом, та спонуками Святого Духа, то приносить плоді справедливості, добра й миру». У цьому контексті Глава Католицької Церкви спонукав співбратів у єпископстві замислитися над тим, які плоди приносить християнська ідентичність у громади, ввірені їхньому пастирському проводові.

Повертаючись до другої складової справжнього діалогу, тобто, здатності до співпереживання, Святіший Отець зауважив, що виклик полягає у тому, щоб «не обмежуватися лише слуханням слів, які промовляють інші, але розуміти невисловлену комунікацію їхніх досвідів, сподівань і прагнень, труднощів і того, що найбільше турбує їхні серця». Ця здатність вчиняє можливим справжній діалог, в якому «слова, ідеї та запитання випливають із досвіду братерства та взаємоподіленої людяності». Вона веде до справжньої зустрічі, в якій «серце промовляє до серця».

«Коли поглянемо на великий Азійський континент, з його розлогими землями, стародавніми культурами і традиціями, то усвідомлюємо, – підсумував Папа, – що в Божому задумі ваші християнські спільноти є справді малим стадом, якому, однак, була ввірена місія нести світло Євангелія до кінців землі».







All the contents on this site are copyrighted ©.