Зцілитись від корупції (8)

Протягом кількох тижнів по середах ми знайомимося з брошурою «Корупція та гріх. Кілька думок на тему корупції», яку теперішній Папа написав ще будучи священиком-єзуїтом, а перевидав 2005 року, як архиєпископ Аргентинської Столиці. В цій праці Хорхе Маріо Берґольйо ділиться думками про причини та характерні ознаки явища корупції, яка, за його словами, є не просто повторюваним гріхом, але зіпсуттям серця, яке дуже важко піддається лікуванню. Саме так, якщо гріх може бути прощеним, то корупція повинна бути зціленою.

Наприкінці автор пропонує погляд на те, як усі ці явища проявлялися в часах Ісуса Христа. Він зазначає, що в Новому Завіті з’являються корумповані особи, в яких це зіпсуття, ця прив’язаність до гріха відразу кидається в очі. Це, наприклад, Ірод Великий, який наказав вбити немовлят, злякавшись новини про новонародженого Царя. Це Іродіада, яка підступом звела зі світу Івана Предтечу. Інші корупціонери приховували своє зіпсуття за суспільно прийнятною поведінкою, як Ірод Агрипа, який охоче слухав слова Івана Христителя, але під прикриттям присяги наказав відтяти йому голову, або ж Пилат, який заявив, що справа його не стосується та вмив руки, хоча за цим приховувалося бажання за будь-яку ціну втримати владу.

Але в євангельських часах теж існували групи, які кардинал Берґольйо також характеризує, як корумповані: фарисеї, садукеї, зилоти та ессени. Коли до них приглянутися, то можемо усвідомити наставлення корупції щодо послання спасіння Ісуса Христа та Його особи. Ці чотири групи мають дві спільні ознаки: всі вони випрацювали доктрину, щоб виправдовувати або прикривати свою корумпованість та, одночасно, вони далекі від грішників і народу, навіть ворожі до них, вважаючи чистими виключно себе.

Фарисеї випрацювали доктрину дотримання закону аж до крайності, що привело їх до презирливого ставлення до грішників, до усіх тих, кого вони вважали порушниками цього гнітючого закону. Садукеї бачили в грішниках, як і в усій решті народу, боягузів, нездатних вести переговори з владою в різних життєвих ситуаціях, вклавши свою власну внутрішню зіпсованість у переговори з владою, закривши простір для надії, яка походить з висоти.

Зилоти – політичні бунтівники – шукали миттєвої розв’язки, і на цьому ґрунтувалася їхня доктрина, за якою приховувалося значне суспільне обурення та відсутність богословського значення часу. Грішників та народ вони вважали корисними для себе недоумками, яких можна опанувати ідеологією та призвати до збройного бунту. Корупцію у ессенів – групи пустельників, які шукали спасіння в затворницькому житті – нелегко розгледіти відразу. Це були, на перший погляд, люди доброї волі, які шукали внутрішнього зібрання, а через своєрідне монаше життя – спасіння обраної групи. Але саме в цьому й приховується зіпсуття: вони піддалися спокусі певною формою добра, піднісши її до рівня життєвої доктрини та виключивши з цього проекту всіх інших, вважаючи їх непридатними для спасіння.

Перед обличчям цих чотирьох груп, перед цими корумпованими доктринальними течіями Ісус представляє обітниці відкуплення всього народу. Він, звертаючись до духовної спадщини Свого народу, пропонує нове прочитання Писання, вказуючи на те, що воно свідчить про Нього, протиставляючи його альтернативам, запропонованим згаданими чотирма так званими елітами.