Зцілитись від корупції (4)

Не слід плутати гріх та корупцію. Гріх, особливо коли йдеться про повторюваний, веде до корупції, але не кількісно, мовляв, багато гріхів породжують корумповану людину, а, радше, якісно, тобто породжуючи звички, які погіршують та обмежують здатність любити, щоразу більше схиляючи орієнтири серця до горизонтів, які наближають до егоїзму. Про це читаємо у книзі «Корупція та гріх. Кілька думок на тему корупції» колишнього Буенос-Айреського архиєпископа кардинала Хорхе Маріо Берґольйо, теперішнього Папи Франциска.

Святий апостол Павло писав: «Те, що можна знати про Бога, їм (неправедним людям) явне, бо Бог їм об’явив; невидиме ж, після створення світу, роздумуванням над творами стає видиме: його вічна сила і божество, так що нема їм оправдання. Бо, пізнавши Бога, не як Бога прославляли або дякували, але осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилося їхнє нерозумне серце. Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними і проміняли славу нетлінного Бога на подобу, що зображує тлінну людину, птахів, четвероногих і гадів» (Рм 1,19-23).

Тут чітко видно процес, який веде від гріха до зіпсуття, до корупції, тобто, до засліплення, заступаючи Бога власними силами, тощо. Можемо сказати, що гріх прощається, натомість корупція не може бути прощеною. Але не тому, що Бог не прощає, але тому, що в основі корумпованої поведінки лежить відкинення трансцендентності: перед обличчям Бога, Який не втомлюється прощати, корумпована, людина з зіпсованим серцем, возноситься як самодостатня, впевнена у власному спасінні. Вона сама втомлюється просити прощення.

Отож, першою характеристикою будь-якої корупції є внутрішня притаманність. Корумпована людина відзначається основним наставленням самодостатності, яка спочатку є неусвідомленою, але згодом набирає форм якнайприроднішої речі. Людська самодостатність ніколи не є абстрактною. Це наставлення серця, звернене до скарбу, який спокушає, заспокоює та обманює його. «Душе моя, маєш достатньо всього на багато років, відпочивай, їж, пий і веселися», – казав у своєму серці багач з Ісусової притчі.

Але, як не парадоксально, відразу стає очевидним протилежне значення: самодостатня людина, по-суті, завжди є невільником того скарбу, й наскільки більше є рабом, настільки більше недостатньою є сутність цієї самодостатності. Цим пояснюється, чому корупція не може бути прихованою: неврівноваженість між переконаністю в тому, що я є самодостатнім та дійсністю бути рабом свого скарбу неможливо приховати. Ця неврівноваженість виривається назовні, як це трапляється з усіма речами, замкненими в собі, закипає, щоб втекти від внутрішнього тиску та виходячи назовні, розсіює запах замкненості в собі, тобто – смердить.

Саме так, корупція смердить тлінням. Коли щось починає мати поганий запах, то це стається через існування серця, приневоленого тиском власної самодостатності та нездатності насправді бути собі достатнім. Існують серця, прогнилі через надмірне прив’язання до скарбу, яке їх полонило.

Корумпований не зауважує свого стану. Це схоже до поганого запаху з рота: той, хто має цю проблему, майже ніколи не зауважує цього, на відміну від інших, які це відчувають і мусять звернути йому на це увагу. Внаслідок цього корумпованій особі також дуже важко зійти з цього шляху через докори сумління, тому що її чесноти перебувають під анестезією. Здебільшого, Господь спасає таких людей через ситуації, яких вони не можуть уникнути, як от хвороба, втрата маєтку, дорогих осіб, бо лише вони можуть пробити шкаралупу корумпованості, відкривши доступ до благодаті. Лише тоді корумповане серце може бути зціленим.