Папа Франциск у Святій Землі: Ні насильству в ім’я Бога! Слід подолати антисемітизм!

Візит у Святу Землю, яка є частиною Близькосхідного регіону, не міг оминути питань міжрелігійних взаємин, адже ці землі є святими для трьох великих монотеїстичних релігій – християнства, юдаїзму та ісламу.

Тому, у програмі заключного дня Апостольської Подорожі Папи Франциска до Святої Землі було включено візити до важливих священних місць і зустрічі з Верховним Муфтієм Єрусалиму та Великими Рабинами Єрусалиму, які очолюють різні вітки юдаїзму.

Третій день перебування Папи розпочався з відвідин третього за важливістю після Мекки та Медини святого місця для мусульман Храмової гори, де розташований камінь, звідки, згідно з переданням, пророк Мухамед розпочав свою останню подорож до неба, і де розташована так звана «Найвіддаленіша мечеть», яку пророк відвідав перед цим. У приміщенні Великої Ради – осідку Великого Муфтія Єрусалиму і всієї Палестини, Глава Католицької Церкви зустрівся з провідником місцевої мусульманської спільноти.

Назвавши мусульман «друзями» та «дорогими братами», Папа Франциск присвятив свою промову постаті Авраама, який жив «паломником» на цих землях, і якого мусульмани, євреї та християни, кожен по-своєму, визнають «батьком у вірі та великим прикладом для наслідування», який залишив батьківщину, послухавшись Божого голосу. «Дорогі браття, дорогі друзі, з цього святого місця звертаюся із палким закликом до всіх людей і до спільнот, які визнають Авраама: шануймо та любімо одні одних, як брати й сестри! Навчімося розуміти страждання іншого. Нехай ніхто не зловживає насильством у Боже ім’я! Трудімося разом на користь справедливості та миру».

А далі, у підніжжя відомої «Стіни плачу», останнього залишку Соломонового храму, всі стали свідками зворушливих обіймів Глави Католицької Церкви з аргентинськими приятелями – рабином Скуркою та шейхом Аббудом, які входили до його супроводу. Обіймів між представником християнства, юдаїзму та ісламу в оточені мінаретів, синагог та дзвіниць у серці Святого Міста Єрусалиму, колиски трьох релігій. Перед тим Святіший Отець зосереджено молився біля стіни плачу, вклавши в щілину між каменями муру записку з власноручно написаною молитвою «Отче наш» іспанською мовою.

Папа також здійснив приписне протоколом покладення квітів на Горі Герцля, після чого вшанував жертви тероризму біля встановленої неподалік меморіальної дошки.

Наступним етапом були відвідини меморіалу «Яд Вашем», щоб вшанувати шість мільйонів жертв Голокосту, де Святіший Отець разом з двома юнаками католиками єврейського походження поклав вінок жовтих та білих квітів на урну з прахом з нацистського концтабору в Освєнцімі. Далі він привітався із шістьма особами, які пережили концтабори, поцілувавши кожному з них руку.

Промовляючи до присутніх, Папа побудував своє слово на уривкові з Книги Буття, в якому Бог після гріхопадіння шукає людину, запитуючи: «Адаме, де ти?». У цьому запитанні вміщений увесь біль Отця, Який втратив сина. «Людино, ким ти є? Я більше не впізнаю тебе? Ким ти є, людино? Ким ти стала? На яке жахіття ти спромоглася? Що спричинило твоє настільки низьке падіння? Хто заразив тебе самовпевненістю у пануванні над добром і злом? Хто тебе переконав, що ти стала Богом? Ти не лише катувала та вбила своїх братів, але принесла їх сама собі у жертву, поставивши себе на місце Бога», – мовив Святіший Отець, закінчивши свою промову молитвою: «Господи, дай нам благодать соромитися того всього, на що ми, як люди, виявилися здатними, соромитися того найвищого ідолопоклонства, що ми не цінили та нищили наше тіло, яке Ти зліпив із пороху, яке Ти оживив Своїм життєдайним подихом. Нехай ніколи більше це не повториться, Господи, ніколи більше!».

Зустрічаючись пізніше з двома Великими Рабинами Ізраїлю, Папа Франциск пригадав про свою дружбу з представниками юдаїзму, яка сягає часів його служіння, як Буенос-Айреського архиєпископа, додаючи, що такі взаємини є одним із плодів Другого Ватиканського Собору. На його думку, це великий Божий дар, який, однак, не зміг би проявитися без старань багатьох сміливих та великодушних представників обох релігій. «Взаємне пізнання нашої духовної спадщини, цінування всього того, що ми маємо спільного та взаємопошана у тому, що нас розділяє, можуть провадити нас до подальшого розвитку наших взаємин, які вручаємо у Божі руки. Разом ми зможемо зробити великий вклад у справу миру, разом зможемо свідчити вічне значення Божого задуму створіння у світі, який швидко змінюється, разом зможемо рішуче протистояти будь-яким проявам антисемітизму й інших форм дискримінації».