Evangelii gaudium – з Папою Франциском про нову євангелізацію (17)
«Місія, яка втілюється
у людських обмеженнях» – так називається чергова частина першого розділу Апостольського
Напоумлення Папи Франциска «Радість Євангелія», який присвячений темі місійного перетворення
Церкви. «Церква, яка є ученицею-місіонеркою, потребує зростати у інтерпретуванні об’явленого
Божого слова та у зрозумінні істини, – читаємо у 40-му пункті. – Служіння екзегетів
та богословів допомагає визрівати судженню Церкви». По-іншому до цього спричиняються
також й інші науки. Наприклад, як зауважував блаженний Іван Павло ІІ, Церква є уважною
до здобутків соціальних наук, щоб отримати конкретні вказівки, які допомагатимуть
у здійсненні її учительської місії. А й навіть у лоні самої Церкви існують численні
питання, вивчення й дослідження яких відбувається «з великою свободою».
«Різні
напрямки філософського, богословського та душпастирського мислення, якщо дозволити
на те, щоб їх у взаємній пошані та любові згармонізував Святий Дух, можуть спричинитися
до зростання Церкви, оскільки допомагають краще виразити багатющий скарб Божого слова,
– зазначає Святіший Отець. – Тим, які мріють про монолітну доктрину, яку всі, без
жодних винятків, захищають, це може здаватися недосконалим розпорошенням. Але дійсність
є такою, що ця різноманітність допомагає показати та краще розвинути різні аспекти
невичерпного багатства Євангелія» (п. 40).
«Одночасно, – зауважує далі Папа,
– величезні і швидкі культурні зміни вимагають, щоб ми звертали постійну увагу на
необхідність намагатися висловлювати вічні істини такою мовою, яка дозволятиме зрозуміти
їхню постійну новизну». Адже у скарбниці християнської доктрини, як навчав блаженний
Іван ХХІІІ у промові з нагоди відкриття Другого Ватиканського Собору, «однією справою
є суть..., а іншою – спосіб формулювання її вираження». І може трапитися так, що вірні,
слухаючи зовсім правильні вираження певних істин, сприймають їх відмінно, бо вони
є чужими їхній манері висловлювання та розуміння. І, таким чином, бажаючи передати
їм істини про Бога та людину, пропонуємо їм фальшивого бога чи людські ідеали, які
не є насправді християнськими. Тобто, будучи «вірними формулюванням», не передаємо
«суті». І це є дуже великою небезпекою (п. 41).