2014-02-20 18:53:30

Втрата здоровя не є приводом для дискримінації літніх людей. Папа Франциск до Папської Академії «За життя»


20 років тому, 11 лютого 1994 року, блаженний Папа Іван Павло ІІ заснував Папську Академію «За життя», завданням якої є вивчення проблем, що стосуються захисту людського життя та гідності людської особи, згідно з навчанням Церкви.

З нагоди 20-ої річниці цієї Папської Академії у Римі відбувається Генеральна Асамблея цієї інституції. До архиєпископа Ігнасіо Караско-де-Пауля, Президента цієї Папської Академії, та учасників Генеральної Асамблеї звернувся з посланням Папа Франциск.

Він підкреслив, що тема Генеральної Асамблеї, а саме: «Старіння та інвалідність» є дуже актуальною та є дуже важливою для Церкви, адже сучасне суспільство піддається тиранічному впливові логіки економіки, яка виключає, а, іноді, й позбавляє життя. А жертвами цього стають, насамперед, похилі віком люди. Папа згадав псевдокультуру «відходів», яка сприяє не тільки експлуатації та гнобленню, але повному виключенню із суспільства літніх осіб, яких вважать непотрібними «залишками». Зокрема йдеться про хворих чи неповносправних похилих віком осіб, забуваючи, що стосунки між людьми завжди ґрунтуються на взаємозалежності поколінь, що найбільше проявляється у старості, хворобі, інвалідності, стражданні в загальному. Це вимагає оздоровлення міжособових стосунків, щоб якнайкраще відповісти на потреби людини, яка страждає.

Однак, вказує Папа Франциск, в основі дискримінацій та відчуження літніх людей лежить антропологічне питання – скільки вартує людина і на чому ґрунтується її оцінювання. Очевидно, що здоров’я становить важливу цінність, але не визначає цінності людської особи. Крім того, здоров’я само по собі не є гарантією щастя, адже людина може бути щасливою навіть і тоді, коли має слабке здоров’я. Повнота життя, якої прагне кожна людина, не суперечить хворобі та стражданню. Отже, стверджує Святіший Отець, відсутність здоров’я та інвалідність не можуть бути приводом того, щоб відчужувати людину, або ще гірше, позбавити її життя, практикуючи евтаназію. Не ослаблення організму чи інвалідність приносять найбільше страждань літнім людям, але позбавлення їх любові, відчуження, відмова від них.

У зверненні до учасників Генеральної Асамблеї Папської Ради «За життя» Його Святість наголосив, що справжньою вчителькою прийняття та солідарності є сім’я. Саме в родині зростає взаємне дбання, саме тут можна навчитись, що втрата здоров’я не є приводом для дискримінації літніх чи хворих людей. Сім’я вчить не потрапляти в полон індивідуалізму та зберігати рівновагу між «я» і «ми». Саме у сім’ї взаємне дбання стає основою людського життя і моральною настановою, якій слід сприяти усіма можливими засобами. Для суспільства свідчення сім’ї є вирішальним, підкреслюючи значення похилих віком осіб, як членів громади, що мають виконати свою місію і тільки на перший погляд може здаватись, що вони нічого не дають.

Папа Франциск процитував уривок із свого Апостольського Напоумлення «Радість Євангелія», де сказано, що кожного разу, коли ми стараємось відчитувати знаки часів в сучасній дійсності, слід вислухати і молодь, і старших віком людей. І перші, і другі є надією народів. Похилі віком передають пам’ять і мудрість досвіду, що заохочує не повторювати тих самих помилок минулого.

Вселенський Архиєрей зазначив, що критерієм того, чи суспільство насправді приймає життя, є те, чи воно признає, що життя є цінним у старості, неповносправності, серйозній хворобі, навіть і тоді, коли згасає.

«Покликання до людського самоздійснення не виключає страждання, навпаки, навчає бачити у хворій і страждаючій людині дар для всієї спільноти, бачити присутність, яка кличе до солідарності та відповідальності. Саме це є Євангелієм життя, яке ви, підтримувані Божою благодаттю, покликані поширювати через вашу наукову та професійну компетентність», – написав Папа Франциск до Генеральної Асамблеї Папської Ради «За життя» з нагоди 20-річчя заснування цієї інституції.








All the contents on this site are copyrighted ©.