2014-02-10 15:36:18

Отець Федеріко Ломбарді про Венедикта XVI: Зречення, яке позначило історію Церкви


Рік тому, 11 лютого 2013 року, світ облетіла шокуюча та несподівана новина – під час зустрічі з кардиналами Папа Венедикт XVI повідомив про своє зречення з Петрового служіння. Своїми думками з нагоди першої річниці цієї, без сумніву, епохальної події, в інтерв’ю для Радіо Ватикану поділився його Генеральний Директор о. Федеріко Ломбарді, ТІ, який також очолює Ватиканський прес-центр.

Речник Апостольської Столиці зауважив, що проминули сторіччя відтоді, коли востаннє перед тим відбулося зречення Папи, а тому для більшості людей мова йшла про щось незвичне, але для ті, які «зблизька» супроводжували Венедикта XVI, розуміли, що над цим питанням він довго і молитовно роздумував, чинячи духовне розпізнавання. І його пояснення до цього кроку були абсолютно адекватними і чіткими. Отець Ломбарді пригадав, що цей вчинок, про що він вже неодноразово говорив, є на його думку «великим управлінським актом, вчиненим з великою духовною відповідальністю», і це рішення справді вплинуло на становище та на історію Церкви: «Ясність, з якою Венедикт XVI приготувався до цього жесту, і, я б сказав, віра, з якою він приготувався, дали йому спокій та сили, необхідні для того, щоб здійснити його, та зі справжнім баченням віри та очікуванням Господа, Який безперервно супроводжує Свою Церкву, відважно й спокійно вийти назустріч цій новій ситуації, яку протягом тижнів пережив він сам особисто, і яку переживала вся Церква під час зміни та обрання нового Папи».

У цьому контексті журналіст Ватиканського Радіо Алесаандро Джізотті пригадав, як рік тому багато-хто запитував, яким чином відбуватиметься нечуване співжиття двох Папів, а сьогодні бачимо, що багато тодішніх побоювань виявилися перебільшенням, на що Директор Ватиканського прес-центру відповів: «З цієї точки зору мені здавалося абсолютно зрозумілим, що не слід мати жодних побоювань щодо цього. Чому? Тому що вся справа у тому, що папство – це служіння, а не влада. Якщо проблеми переживати у ключі влади, то зрозуміло, що двоє осіб можуть мати труднощі співжити разом. Але якщо це все переживати, як служіння, тоді людина, яка закінчила своє служіння перед Богом, та у зовсім свідомо передає естафету цього служіння іншій, що також у дусі служіння та в повноті свободи сумління здійснює це завдання, тоді жодних проблем не існує. Між служителями Бога існує глибока духовна солідарність».

Прощаючись, Венедикт XVI підкреслив, що вестиме приховане життя, але продовжуватиме служити Церкві молитвою. З іншого боку, у цьому молитовному житті не бракує різних зустрічей, в тому числі й з наступником. Що можна сказати про цей вимір прихованого, але не ізольованого життя вислуженого Папи? Таким було наступне запитання, відповідаючи на яке, о. Ломбарді зауважив, що відсутність публічного виміру не означає затворництва: «Він здійснює звичайну діяльність для побожної похилої віком людини: тобто, веде життя молитви, призадуми, читання, відповідає на листи, які отримує, проводить розмови та зустрічі з близькими людьми, з якими охоче зустрічається». І серед цих взаємин особливе місце займають стосунки з Папою Франциском. «Мені здається, – додав Речник Апостольської Столиці, – що це чудово мати ці рідкісні світлини двох Папів, які разом моляться: це дуже актуальний і підбадьорливий знак послідовності Петрового служіння у Церкві».







All the contents on this site are copyrighted ©.