Evangelii gaudium – з Папою Франциском про нову євангелізацію (4)

«Існують християни, які, здається, живуть Великим Постом без Пасхи», – таким ствердженням Папа Франциск розпочинає 6 пункт свого першого Апостольського напоумлення, визнаючи, однак, що «радість не однаково переживається на всіх етапах й у всіх обставинах життя». Вона пристосовується і перемінюється, але завжди залишається, «немов променем світла, який зроджується з особистої переконаності в тому, що хтось мене, не зважаючи ні на що, безмежно любить». А тому, навіть тоді, коли нас огортає смуток з приводу «великих труднощів», які ми змушені переносити, необхідно дозволити, «щоб пробуджувалася радість віри, як таємнича, але стійка довіра, навіть серед найгіршого горя».

Святіший Отець зауважує, що часто з’являється спокуса у формі виправдань чи скарг, мовляв, для того, щоб радість була можливою, повинно здійснитися безліч умов. А це тому, – як навчав Папа Павло VI, – що «технологічне суспільство змогло помножити нагоди для приємності, але йому важко осягнути радість». «Можу сказати, – додає Папа Франциск, – що найкращі та спонтанні вияви радості, які я бачив протягом свого життя, були у дуже бідних людей, які мають мало на що покладатися. Пригадую також справжню радість тих, які навіть серед численних професійних обов’язків, зуміли зберегти своє серце віруючим, великодушним та простим. Різними способами ці вияви радості черпають з джерела дедалі більшої Божої любові, яка об’явилася в Ісусі Христі» (п.7). У цьому контексті Папа цитує першу енцикліку свого попередника Венедикта XVI «Бог є любов», у якій читаємо, що «бути християнином не починається внаслідок моральної постанови чи великої ідеї, але, радше, задля зустріч з подією, з Особою, яка відкриває життю нові горизонти».

«Лише завдяки цій зустрічі – чи поновній зустрічі – з Божою любов’ю, яка перемінюється у щасливу приязнь, ми визволяємося із власного замкненого та зосередженого на собі сумління. Ми стаємо повністю людяними, коли переступаємо через наші людські обмеження, коли дозволяємо Богові вести нас поза нас самих, досягаючи нашої найсправжнішої сутності. Саме там перебуває джерело євангелізаційної дії. Адже, якщо хтось прийняв цю любов, яка повертає йому сенс життя, то як він може стримувати прагнення передавати її іншим?» (п.8), – цим запитанням Папа Франциск завершує вступну частину до Апостольського напоумлення «Радість Євангелія» про нову євангелізацію.