З Папою Франциском про будування справедливої країни (7) Основи єдності народу

Далі гортаємо книгу кардинала Хорхе Маріо Берґольйо, теперішнього Папи Франциска «У серці людини. Утопія та зобов’язання», яка побачила світ 2005 року і присвячена темі будування країни, нації, у світлі непростої тогочасної ситуації аргентинського народу. Після того, як обговорено загрози та перешкоди для творення єдності, яка була би запорукою для поступу, автор наголошує на необхідності відшукати основоположне коріння, щоб будувати майбутнє. Очевидно, поступ вперед неможливий, якщо не відомо, куди іти. Перед негативним та паралізуючим аспектом глобалізації необхідно наново сформулювати та відстоювати утопію у значенні ідеалу, а відбудова відчуття спільноти вимагає розбиття логіки конкуруючого індивідуалізму, поширюючи етику солідарності. Слід відповісти на запитання, а на чому ж саме ґрунтується те, що ми називаємо суспільними зв’язками?

Що, отже, спричиняється до того, що множина осіб творить народ? По-перше – природній закон та спільна спадщина. По-друге – психологічний фактор: людина стає людиною через спілкування, взаємини та любов до ближніх. Тобто, у любові та слові. По-третє – свобода: ці біологічні та психологічні фактори здійснюються, насправді вступають у гру, лише у вільному діянні. Через бажання пов’язатися з іншими, у певний визначений спосіб будувати нове життя із нашими ближніми, на основі взаємних уподобань та практик. Святий Августин визначав народ, як згуртування раціональних істот, об’єднаних погодженою спільністю у речах, які любить.

Таким чином, природній вимір зростає, перемінюючись у культурний, в етичний. Стадний інстинкт набирає людської форми у вільному рішенні бути спільнотою, творити «ми», а не залишатися лише множиною «я». Це рішення, як і будь-яка людська дія, далі стає звичкою, у позитивному значенні цього слова, породжує вкоріненні почуття та творить історичні інституції, аж до того, що кожен з нас приходить на світ у вже сформованій спільноті – родині, батьківщині, – але без того, щоб заперечувалася відповідальна свобода кожної особи.

Отож, на чому можемо покладати свої надії, від чого розпочинати відновлення соціальних зв’язків, які останніми часами надто занепали? Ми у творчий та систематичний спосіб повинні відновити вимір активної участі, від якого ніколи не слід було відмовлятися. Вже більше не можна ховати голову в пісок, залишаючи, щоб урядовці щось чинили чи не чинили виключно згідно з їхнім власним уподобанням. І це з двох причин: по-перше, добре відомо, що стається, коли політична та економічна влада звільняється від впливу людей, а по-друге, відбудова ніколи не є завданням когось окремого, це завдання усіх, і держава – це не лише правлячий клас, але всі ті, хто проживає на даному клаптику планети.

Стоїть завдання окреслити не лише економічну та соціальну програму, але, перш усього, політичний проект у його найповнішому значенні. Покликанням народу, нації є зреалізувати своє прагнення суспільства, у якому буде місце для всіх і для кожного, але щоб ніхто не бажав претендувати заволодіти цілісністю, позбавляючись іншого.

Тут не йде мова лише про звичайний заклик до взаємоподілу, примирення протистоянь та подолання ворожості. Йдеться про конкретні пропозиції, означає сісти разом та поділитися хлібом, намагаючись жити по-іншому. Цей хліб, спечений з того, що найкращого може дати кожен із нас, із закваски, вживаної у багатьох інших хвилинах горя, труднощів і тріумфів, є неабияким викликом. Євангельське покликання вимагає відновити суспільні та політичні зв’язки між членами народу. Політична спільнота може вижити лише тоді, коли ставить перед собою завдання задовольнити спільні людські потреби. Вона є місцем громадянина. Бути громадянином означає відчувати себе покликаним, запрошеним поділяти добро, конкретну ціль, та з готовністю на це відповідати. Якщо ж робити ставку на державу, у якій не всі мають місце за столом, де тільки нечисленні отримують користі, а суспільна структура руйнується, де збільшується прірва, в той час, коли жертви накладаються на усіх, то таке суспільство приречене на протистояння.