З Папою Франциском про будування справедливої країни (5)

Гортаючи книгу кардинала Хорхе Маріо Берґольйо, теперішнього Папи Франциска. «У серці людини. Утопія та зобов’язання», яка побачила світ 2005 року і присвячена темі будування країни, нації, у світлі непростої ситуації аргентинського народу, ми ознайомилися з тим, в чому автор бачить основні загрози та перешкоди для творення єдності, яка була би запорукою для поступу. Насамперед, він пише про втрату часових та соціополітичних зв’язків, відчуття просторового, екзистенційного та духовного викорінення і втрату переконань, що веде до релятивістського кругозору. Глобалізація, бачена в такому ключі, уодноманітнює мислення та викорінює конструктивні відмінності будь-якого людського суспільства. Однак, народи, інтегруючись у глобальний діалог, вносять цінності власної культури і повинні захищати їх від будь-яких проявів неконтрольованої асиміляції. Іншою проблемою автор називає переважання формального над дійсним, що виконує функцію знечулення.

У пошуках виходу зі стану кризи, породженої цими явищами, кардинал Берґлльйо пропонує скерувати погляд до світанку історії свого народу, але не для того, щоб піддатися опануванню ностальгією, а щоб шукати сліди надії. Пам’ять про пройдений шлях потрібна для того, щоб відкрити простір для майбутнього. Саме таким є бачення віри: з повноти пам’яті розгледіти нові стежки. Бо коли пам’ять втікає від майбутнього, то стає простим спогадом, а коли є надто ідеалізованою, то стає плідним ґрунтом для різних форм фундаменталізму. Пам’ять має в собі вимір обітниці, скерованої у майбутнє, і коли ми в теперішньому творимо пам’ять, то стверджуємо нашу приналежність до народу, який прямує вперед.

Бути народом, насамперед, вимагає етичного наставлення, яке зроджується зі свободи. Перед обличчям кризи виникає ще необхідніша потреба відповісти на фундаментальне запитання: на чому ґрунтується те, що ми називаємо суспільним зв’язком? Що саме мене пов’язує з іншими людьми у конкретному місці, і то настільки, що ми покликані розділити ту саму долю?

Основа взаємин між моральною та суспільною сферами полягає саме просторі, в якому людина є «людиною у суспільстві». Саме ця соціальна природа людини лежить в основі можливості заключати договір між свобідними індивідами. Тому, розглядати кризу, як моральну проблему, вимагає повернутися до посилання на загальнолюдські цінності, які Бог посіяв у серці людини, і які дозрівають разом з особистим та спільнотним зростанням.

Коли Церква повторює, що сучасна криза у своїй основі є моральною, то не має на меті хизуватися моралізмом чи применшувати політичний, суспільний та економічний виміри до індивідуальної справи сумління. Йдеться про те, щоб унаочнити колективні цінності, які виразилися у процесах, діях та наставленнях історично-політичного та суспільного характеру.

Підсумовуючи усе сказане раніше, можемо ствердити, що єдність народу ґрунтується на трьох колонах, які визначають його взаємини з часом та перебувають у постійній напрузі між собою.

Перша – це пам’ять про власне коріння. Народ, який не пам’ятає свого коріння і який живе, деінде імпортуючи моделі виживання, діяння та зростання, втрачає чи не найважливішу колону своєї самобутності, як народу.

Другою колоною є сміливість перед обличчям майбутнього, тому що боязкий народ легко опанувати, підпорядкувати. Такий народ піддається почерговій владі, чи теперішній моді, культурним, політичним та економічним імперіям: всьому тому, що опановує та стає на перешкоді багатостороннього зростання.

Третім основоположним елементом є вміння схоплювати теперішнє. Народ, не здатний до кінця проаналізувати дійсність, в якій живе, роздрібнюється. Індивідуальні інтереси переважають над спільними, на спільним добром. Але аналіз дійсності не повинен бути ідеологічного типу, в якому на дійсність проектується наперед обрану концепцію. На дійсність слід дивитися такою, якою вона є, та робити висновки.

Існує приказка, що дійсність краще видно з периферії, аніж з центру, і це дійсно так. Іншими словами, слід переміститися із центральної позиції спокою та вийти на околиці. Без цього не вдасться зрозуміти дійсності, і, отже, не буде можливим будувати в теперішньому мужність на майбутнє, пам’ятаючи про своє коріння.