З Папою Франциском про будування справедливої країни (2)

Попереднього разу ми почали ознайомлення з думками тодішнього кардинала Хорхе Маріо Берґольйо, сьогоднішнього Папи Франциска, викладеними в книжці «У серці людини. Утопія та зобов’язання», яка побачила світ 2005 року і присвячена темі будування країни, нації, у світлі непростої ситуації аргентинського народу, який, за словами автора, має за плечима «тривалу історію взаємної нетолерантності».

Як зазначав Архиєпископ аргентинської столиці кардинал Берґольйо, насамперед, потрібно спромогтися на «розлогий погляд», який єднає теперішнє з пам’яттю про корені та скеровується до майбутнього. Теперішнє ставить перед нами ситуацію глобальної та всеохоплюючої кризи, а відповідь на виклики вимагає реалістичної призадуми над природою зв’язків, що єднають громаду. Ми є свідками наслідків, до яких приводить модель держави, зосередженої на окреслених економічних інтересах, яка виявилася лояльною до будь-яких форм корупції, породила привілеї та несправедливість. Але ця ситуація, у свою чергу, є наслідком кризи вірувань та цінностей, що лежали в основі суспільних зв’язків, а тому перед нами стоїть виклик і завдання їх відбудувати.

Для того, щоб описати тогочасну ситуацію у своїй батьківщині, як відправну точку, автор пропонує призадуму над «відчуттям покинутості», що має потрійний вимір. Насамперед, йдеться про розрив, тобто, втрату чи відсутність часових чи соціополітичних зв’язків. «Ми, – пише він, – є частиною роздрібненого суспільства, яке відсікло свої спільнотні зв’язки». Ця дійсність спричинена «дефіцитом пам’яті» у значенні доповнюючої сили історії та «дефіцитом традиції» у значенні багатства шляху, пройденого попередниками. Це включає розрив та брак послідовності в діалозі між поколіннями щодо тривог та питань, які єднають минуле з теперішнім, а теперішнє – з майбутнім. І це відчуття розриву між досвідом поколінь спричинює розлогий ряд прірв та невідповідностей: між суспільством та керівним класом, між інституціями та особистими очікуваннями.

Поряд з браком послідовності можна спостерегти також вимір просторового, екзистенційного та духовного викорінення, що є черговим виміром згаданого «відчуття покинутості». Йдеться про те, що розірвалися взаємини між людиною та її життєвим простором, а це є наслідком актуальної динаміки роздроблення людських груп. Втрачається вимір ототожнення людини зі своїм середовищем, з місцем свого походження, зі своєю громадою. Наші міста складаються, так би мовити, з порожніх просторів, підпорядкованих виключно інструментальній логіці, позбавлених, натомість, символів та посилань, які би могли спричинятися до творення спільнотної ідентичності.

Поряд з цим, так званим, просторовим викоріненням, спостерігаємо також екзистенціальне та духовне. Перше пов’язане з відсутністю проектів. Адже, оскільки руйнується послідовність з місцями та історією, людина втрачає ті засоби, які дають їй змогу будувати свою самобутність та власний проект особистого розвитку. Втрата просторових та спільнотних посилань позбавляє мешканців сучасних міст певних символічних посилань, відкритих на трансцендентне. І це заторкує духовну сферу.

Третім аспектом «відчуття покинутості» є втрата впевненості, забезпечень. Чимало основоположних переконань, які становлять основу історичної конструкції, сьогодні перестали бути чіткими, вони втрачені або викривлені. Існує тенденція перетворити такі поняття, як батьківщина, революція чи солідарність, в об’єкт цікавості, насмішки чи скептичної оцінки. Занепад переконань стосується також основ людської особи, сім’ї та віри.

Тут зустрічаємося з кризою модернізму та питанням спроможності розуму. Розчарування обіцянками модернізму спричинилося до появи множини правд та фрагментарних часткових значень, позбавлених коріння. І цей спосіб мислення, який рухається у сфері релятивізму і неоднозначності, є духом, яким пронизана не лише філософія чи академічне знання, але також так звана «вулична культура».

Отож, внаслідок цієї покинутості, цього викорінення, людина втрачає точки орієнтації зі своїм місцем та часом, внаслідок чого горизонтом соціального співжиття та політичної діяльності постає релятивізм. Які виклики ставить ця ситуація – це тема наступної передачі.