Другий Ватиканський Собор про Східні Католицькі Церкви (13)

Під час попередньої зустрічі, присвяченої впливові Другого Ватиканського Собору на життя Східних Католицьких Церков, ми розпочали розгляд ролі цих Церков у екуменічному діалозі. Як було зазначено, Східні Церкви, які перебувають у повному сопричасті з Римською Апостольською Столицею, «виконують завдання сприяти єдності всіх християн, особливо – східних» (Декрет Orientalium ecclesiarum, п. 24).

Отці Собору східного обряду, доповідаючи під час засідань, відіграли важливу роль в окресленні принципів, якими Католицька Церква повинна керуватися, шукаючи єдності з православними Церквами. Ці принципи зібрані в декреті про екуменізм Unitatis redintegratio.

Під історичним аспектом згаданий декрет у 14-му пункті пригадує, що протягом багатьох століть Церкви сходу та заходу йшли своїм шляхом, але залишаючись у братньому сопричасті у вірі та сакраментальному житті, обопільно визнаючи за Римським престолом право втрутитися, коли виникали непорозуміння у справах віри чи дисципліни. Серед інших речей, Собор вказує і на апостольське походження багатьох помісних Церков сходу, підкреслюючи, що спадщина, передана святими Апостолами, була прийнята в різних формах вже з перших часів існування Церкви. І це спричинилося, також і через зовнішні причини та брак любові й порозуміння, до втрати єдності. Тому, Собор закликає всіх, а особливо тих, хто трудиться над відновленням повного сопричастя між Східними Церквами та Католицькою Церквою, «належним чином враховувати особливі умови виникнення та зростання Східних Церков, та природу їх взаємин з Римським престолом перед виникненням поділу».

Щодо аспекту літургійної та духовної традиції, то Декрет про відновлення єдності визнає, зокрема, церковність та Святі Таїнства Східних Церков. А наступний пункт, присвячений дисциплінарному аспектові, визнає, що вже від початків своєї історії, Церкви Сходу слідували власним правилам, а оскільки «різноманітність в звичаях» не суперечить єдності, Собор заявляє, що ці Церкви можуть керуватися власним устроєм, який краще відповідає характеру їхніх вірних.

У 17-му пункті декрету Unitatis redintegratio читаємо, що сказане про різноманітність стосується також і «відмінного богословського викладу віровчення». Адже для дослідження правд віри на Сході та Заході застосовувалися відмінні підходи, так що певні формули одних краще передають суть окремих аспектів і таїнств Одкровення. Він також визнає, що автентичне богословське передання Сходу чудово закорінене у Святому Писанні, підтримане працею східних Отців Церкви.

Істрія богослов’я свідчить, що в перших віках християнства теологічні розбіжності між Сходом та Заходом, між Отцями Церкви були численнішими, ніж ті, які сьогодні існують між православними та католиками. Однак, тоді панувала єдність, а розколи траплялися тоді, коли одні намагалися накинути іншим свій спосіб мислення. Другий Ватиканський Собор, щоб відновити єдність, ставить в основу культурні відмінності: єдність у тому, що походить від Бога, різноманітність у тому, що походить від людини. Саме так слід розуміти відому фразу «єдність у різноманітності».