Владика Борис Ґудзяк про служіння серед мігрантів (3 ч.)
Сьогодні пропонуємо послухати третю, останню частину інтерв’ю з Єпархом Паризьким
для українців греко-католиків Франції, Швейцарії та країн Бенілюксу, Преосвященним
владикою Борисом Ґудзяком. Розмовляла Світлана Духович:
*************
Владика
Борис Ґудзяк висловив свою думку про те, чим відрізняється еміграція попередніх
сторіч від нової трудової міграції:
Своєю історичною епохою. Це є дві різні
епохи і різний досвід. Попередні еміграції, на загал, не мали стільки високоосвічених
людей. З другого боку, в них була доволі традиційна і в тому чітка релігійна і національна
ідентичність. Національна, бо в двадцятих-тридцятих роках в Західній Україні національна
свідомість стрімко зростала. Щодо таких чинників, які є важливими в громаді, то над
цією попередньою еміграцією тяжіло почуття відповідальності за Україну. Не було української
держави. “Мій брат, чи сестра на Сибіру, хтось інший загину в УПА, а я тут вільний
в Америці, чи в Німеччині, чи в Англії” - було таке відчуття вини, - “Чому я можу,
а мої не можуть. Значить, я тоді мушу. Я мушу це все зберігати, і я мушу боротися
за свободу народу і Церкви”.
Сьогоднішній емігрант виїжджає з незалежної України.
З різних причин, це почуття відповідальності за Україну, за її свободу є іншим. Має
певний вплив і не одне десятиліття радянського виховання. Але я бачу, що багато нових
емігрантів є більш підприємчивими, закладають бізнеси. В попередній еміграції підприємців
було дуже мало. Іншими словами, є і позитивні, і негативні певні різниці. Але я думаю,
що в якійсь мірі, з громадського боку для нових емігрантів є більше викликів тому,
що вони, чи їхні батьки пережили ці неймовірні травми тоталітарних режимів протягом
двадцятого століття в Україні. І коли в Україні було так чи інакше вбито, чи виморено
п'ятнадцять мільйонів людей - таке злочинство і такий великий гріх не лишається без
соціальних наслідків. В ньому дуже багато людей брало участь. Це не було лише щось
зовні, була колаборація, була участь і своїх. І цей порок він тяжить, він створив
велику недовіру між особами. Батьки вчили дітей в хаті: “Ти можеш думати одне, але
цього не говори, ти говори щось інше. А якщо ти щось одне говориш, ти роби ще щось
третє”. Павлик Морозов був героєм, який ставився як приклад всім молодим, включно
молодим українцям. У Львові і у всіх більших містах була вулиця Павлика Морозова.
Що зробив Павлик Морозов? Він, згідно з радянською легендою, здав свого батька до
НКВД. Отже, приклад для дитини був: “Ти маєш здати навіть свого батька”. Тобто всі
святощі, навіть найсвятіші стосунки між батьками і дітьми роз'їдалися кислотою цієї
ідеології. І не дивно, що бракує міжособистої довіри. І тому корупція процвітає, тому
наша політика є така травмована. І це зцілювати не просто, і це переноситься також
на наші поселення.
Паризький єпарх поділився планами на майбутнє його єпархії:
В
нашій єпархії (ми в січні стали єпархією), ми відважилися на щось, чого ще не пробував
ніхто в нашій Церкві - ми проводимо аудит. Ми стараємося оцінити, принаймні загально,
стан душпастирський, стан канонічний, (тобто наскільки є упорядковані речі згідно
з Церковним правом), стан матеріальний, стан юридичний (щодо державних законів наших
нерухомостей і т.д.) і фінансовий стан. Це все є тривалий процес, який, я думаю, завершиться
наприкінці цього року, і це дозволить нам мати такий рентген, може не цілісний, але
принаймні наскрізь, і по діагоналі. І це повинно нам вказати, які є найбільші виклики,
потреби і проблеми. І дуже важливо, мені здається, визначити пріоритети, щоб робити
те, що є найважливіше. Є одна настанова, яка навіть не потребує аудиту, бо є базовою:
я б дуже хотів, щоб у нас всюди була гарна Літургія, щоб ми приходили до церкви і
відчували таїнство, щоб обряд був повний, щоб спів був гарний, щоб була гарна іконографія.
Це для нашого народу є важливо. Я побачив вже в цьому році, що наша праця над обрядом,
над Богослуженнями - такі святочні Богослуження Різдва, Богоявління, багатство наших
пасхальних Богослужень Страсного тижня і Великодня, наші дві великі Служби Божі в
Нотр-Дам де Парі — зарядили нашу громаду.
Я б хотів, щоб була прозорість
в адміністрації, у фінансах. В нашій праці в Українському Католицькому Університеті,
який починав з нуля, а сьогодні має чотириста двадцять працівників, є фінансова прозорість.
Шістдесят з тих працівників складають бюджет. Якщо шістдесят людей знає бюджет, то
можна собі уявити, що всі знають бюджет — це не характерно українським інституціям
ні в Україні, ні в діаспорі. Коли нема знання про такі речі, поселюється сумнів і
скепсис. А сумнів і скепсис стає бар'єром у стосунках. Як доходити до спільної відповідальності?
- це не просто. Але я переконаний, що в громаді є багато людей, які вміють робити
різні речі краще від мене: і священики, і миряни, і мирянки. Я би хотів трішки тягару
з себе скинути, ним поділитися. І я буду вимагати цього від людей тому, що, коли ти
він когось вимагаєш, очікуєш, ти визнаєш їхню гідність. Від кого ти не вимагаєш, правдоподібно
ти вважаєш, що він не може. А якщо він може, і ця можливість реалізується, людина
процвітає. Отже, я б хотів, щоб було свідоме зріле духовне життя членів нашої єпархії.
На завершення, Владика Борис звернувся до слухачів:
Я хочу запросити,
можливо хтось буде мати можливість, 17 листопада в Парижі о 3:30 в Нотр-Дам де Парі,
ми будемо молитися торжественно, траурно, але з великою надією на Господа, за жертви
голодомору. Пережити наше Богослуження в Нотр-Дам де Парі — це є... я вже два рази
був там на наших Літургіях, і я бачив, що всі ми, які там були, дуже глибоко пережили
це. При тому запрошую до нашої Катедри в Парижі, де є дуже гарні Богослужіння. І я
надіюся, що ми в Західній Європі будемо зустрічатися, що ми будемо їздити одні до
одних, подібно як ми з Парижу приїхали на Благословення ремонтів Собору Св. Софії
минулого жовтня, як їдуть з Італії, Іспанії до Люрду. У цей час еміграції, віртуальних
стосунків і глобалізації, мені здається, що паломництво і процесія “до”, процесія
“з кимось і до когось” - вона буде мати велике значення. І тому такі радіопередачі,
які нас єднають, є дуже важливими.