Другий Ватиканський Собор про Східні Католицькі Церкви (10)

Розглядаючи на основі доповіді владики Димітріоса Салахаса, Екзарха для вірних візантійського обряду, що проживають у Греції, вплив Другого Ватиканського Собору на життя Східних Католицьких Церков, попереднього разу ми розпочали тему, яка стосується ієрархічного устрою Церкви. У декреті «Про Східні Церкви» стверджено, що «згідно з найдавнішою традицією Церкви, особлива честь належить патріархам Східних Церков, адже кожен з них очолює свій патріархат як отець і глава». А тому Собор постановляє, що права та привілеї патріархів «повинні бути відновлені згідно з давніми традиціями кожної Церкви та постановами Вселенських Соборів».

Цей пункт декрету завершується означенням, що патріархи зі своїми синодами становлять найвищу інстанцію у справах патріархату в межах патріаршої території. Влада патріарха була питанням, дуже обговорюваним під час дискусій, і, врешті, Отці Собору дійшли до наведеного вище окреслення. Воно також знайшло відображення у актуальному канонічному праві. В Кодексі Канонів Східних Церков, канон 78, читаємо, що «Патріярх може правосильно виконувати владу тільки в межах території патріяршої Церкви, хіба що щось інше випливає з природи речі або загального чи партикулярного права, затвердженого Римським Архиєреєм».

Слід визнати, що явище міграції та встановлення церковних структурно-адміністративних одиниць різних обрядів поза межами традиційної території, спонукає до перегляду поняття юрисдикції, пов’язаної з територіяльністю. Але на основі соборового ствердження, що патріарх є «отцем і главою» очолюваної ним Церкви, канонічне право також говорить про право та обов’язок патріарха «чувати» над вірними своєї Церкви в усьому світі. А це включає також можливість «збирати потрібні відомості також через Візитатора, висланого ним за згодою Апостольського Престолу», а на основі його звіту патріарх «може запропонувати Апостольському Престолові відповідні засоби, щоб усюди в усьому світі подбати про захист і ріст духовного добра вірних Церкви, яку він очолює, навіть через утворення власних парафій, екзархій або єпархій».

Силою цього права патріарх є охоронцем та гарантом єдності й католицькості своєї Церкви, як на своїй території, так і поза її межами. Дбаючи про вірних своєї Церкви в усьому світі, він стає при Апостольські Столиці та місцевих латинських єпископатах промотором належних душпастирських заходів. Таким чином, патріарх є ланкою сопричастя вірних в діаспорі з матірною Церквою, а також із Вселенською Церквою. Духовним знаком цього є згадування його після Римського Архиєрея під час літургійних чинностей.