Другий Ватиканський Собор про Східні Католицькі Церкви (5)

На основі доповіді грецького католицького єпископа східного обряду владики Димітріоса Салахаса, виголошеної під час зустрічі католицьких єпископів східного обряду Європи, що відбулася восени минулого року, розглядаємо вплив Другого Ватиканського Собору на життя Східних Католицьких Церков.
Попереднього разу було сказано про те, що Собор скасував пануючий до того у католицькій Церкві принцип praestantia ritus latini, тобто, вищості латинського обряду, згідно з яким вважалося, що лише латинський обряд повністю гарантує й виражає католицькість та справжню католицьку віру. У третьому пункті соборового декрету Orientalium Ecclesiarum, (Про Східці Церкви) стверджено, що Церкви, як сходу так і заходу, хоч і в дечому між собою відрізняються, «втішаються однаковою гідністю, так що жодна з них не переважає над іншою з причини обряду».
Одним з наслідків цього нового принципу є існування відмінної кодифікації канонічного права. Життя Церкви латинського обряду керується Кодексом Канонічного Права з 1983 року, перший канон якого чітко наголошує, що «канони цього Кодексу стосуються виключно латинської Церкви». Подібно і перший канон Кодексу Канонів Східних Церков з 1990 року окреслює його дію на «всі і лише Східні Католицькі Церкви», кожна з яких, також, крім спільного законодавства, керується власним партикулярним правом.
Подвійна кодифікація, яка існує в одній і тій самій Католицькій Церкві має фундаментальне еклезіологічне значення. Насамперед, один раз і назавжди вона свідчить, що в Католицькій Церкві Латинська Церква не є синонімом Вселенської Церкви, і що закони Західної Церкви не є законами Вселенської Церкви. Канони латинського Кодексу не зобов’язують східних вірних, і навпаки. Таким чином, канонічне право стало одним з основних і формальних виразників «єдності в різноманітності», що є характерною ознакою Католицької Церкви, підкресленою Другим Ватиканським Собором.
Собор також вказує на те, що Західна і Східні Католицькі Церкви мають ті ж самі права й обов’язки в тому, що стосується завдання звіщати Євангеліє всім народам «під проводом Римського Первосвященика» (ОЕ,3). Цей принцип ще не діє всюди, і місіонерську діяльність практично здійснює виключно Латинська Церква.