Другий Ватиканський Собор про Східні Католицькі Церкви (4)

Після перерви, пов’язаної з Апостольською подорожжю Папи Франциска до Бразилії, повертаємося до нашої п’ятничної рубрики, присвяченої 50-річчю Другого Ватиканського Собору. Протягом останніх передач, на основі доповіді грецького католицького єпископа східного обряду владики Димітріоса Салахаса, ми розглядаємо вплив цього Собору на життя Східних Католицьких Церков.

До Другого Ватиканського Собору в Католицькій Церкві діяв принцип praestantia ritus latini, тобто, вищості латинського обряду, затверджений ще Папою Венедиктом XIV у середині ХVIII століття. Цим також висловлювалася перевага, вищість латинської Церкви над іншими, тобто, Східними Церквами. Мовляв, лише латинський обряд повністю гарантує й виражає католицькість та справжню католицьку віру.

У третьому пункті соборового декрету Orientalium Ecclesiarum, (Про Східці Церкви) цей принцип скасовано, встановлюючи нову юридичну перспективу, тобто, що Церкви, як сходу так і заходу, хоч і в дечому між собою відрізняються – в літургії, у духовній та дисциплінарній спадщині – то, однак вони «однаковою мірою ввірені пастирському урядові Римського Первосвященика, який згідно з божественною волею є наступником святого Петра в першості у вселенській Церкві. Тому, вони втішаються однаковою гідністю, так що жодна з них не переважає над іншою з причини обряду».

Юридичний наслідок цього нового принципу полягає в існуванні відмінної кодифікації канонічного права, тобто, Західна Церква та Східні Церкви керуються власним канонічним законодавством, як спільним, так і партикулярним. Адже у п’ятому пункті згаданого декрету читаємо, що «Собор урочисто заявляє, що Церкви Сходу і Заходу мають право та обов’язок керуватися власними партикулярними дисциплінарними нормами, оскільки вони вирізняються давньою традицією, що є відповіднішими до звичаїв їхніх вірних та краще пристосовані до дбання про добро їхніх душ» (OE, 5).