Бесіди про соціальну доктрину Церкви (95)

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

*******
Пророча думка енцикліки Pacem in terris (3)

Півстоліття тому побачила світ енцикліка Pacem in terris (Мир на землі) блаженного Папи Івана ХХІІІ, ознайомлення з якою пропонуємо вам в кількох наших останніх передачах. Попереднього разу, говорячи про пророчий вклад Папи Ронкаллі в дослідження тогочасного світу, його конфліктів, проблем та сподівань, ми згадали, що в згаданому документі можна спостерегти два рівні: перший – це традиційне вчення Церкви щодо тематики миру, а другий – деяка богословська новизна.

Відправною точкою роздумів Івана ХХІІІ є той факт, що Господь Бог є основою кожного морального порядку. На ньому основуються права людини (І розділ), а на них – уся енцикліка. Всередині цієї, на перший погляд простої схеми, Папа Ронкаллі наголошує, що мир має різні виміри, починаючи від індивідуальних та закінчуючи міжнародними стосунками. Він стосується не лише взаємин між державами, але всіх рівнів людського та суспільного життя, аж до внутрішнього виміру кожної людини. Таким чином, Папа писав про «цілісне роззброєння», яке стосується також духовного виміру.

Іван ХХІІІ наголошує на умовах, які вчиняють мир можливим. Ними є належний порядок у світі та суспільстві, фундаментальними основами якого є істина, справедливість, любов та свобода. Мир – це не тільки відсутність війни, але також збір братерських взаємин між особами та громадами. Таким чином, Папа не пропонує «моральну ідеологію», пов’язану з певною релігійною чи філософською системою, але вказує на моральні основи індивідуального та колективного життя, які є прийнятними для кожної людини «доброї волі».

Енцикліка Pacem in terris аналізує також багато інших питань, таких як розвиток, співпраця з нехристиянами, праця, громадська влада, імміграція... Посилаючись на прийняту 1948 року Загальну Декларацію ООН про права людини, Папа також вказує на обов’язки, які вона накладає на кожного.

У контексті проблеми роззброєння Іван ХХІІІ аналізує механізм гонки ядерних озброєнь, яка полягає в тому, що коли одна сторона просувається в цій ділянці, інша намагається встановити рівновагу. Енцикліка Pacem in terris наголошує, що «справедливість, мудрість та людяність вимагають, щоб гонка озброєнь припиналася», адже війна не приносить нічого іншого, крім руйнувань. Папа, натомість, пропонує шукати «насправді гуманну міжнародну рівновагу», що полягає в одночасному взаємному зменшуванні існуючих озброєнь, на основі «взаємної довіри, щирості в переговорах та вірності щодо взятих на себе зобов’язань». Без позитивного шукання миру неможливе будь-яке роззброєння.

Наступним важливим аспектом є роль міжнародних інституцій. Йдучи слідами традиції, початок якої знаходимо в працях іспанського богослова Франсіско де Вітторія з 16-го сторіччя, а ґрунтовний розвиток – в працях італійського єзуїта Тапареллі (ХІХ століття) та Папи Пія ХІІ, Іван ХХІІІ стверджує необхідність існування морального порядку, який захищатиме спільне добро людства, а це вимагає створення громадської влади, яка матиме повноваження у вселенському вимірі. Папа підкреслює те, що йому здається позитивним в діяльності ООН, висловлюючи побажання, що вона пристосовуватиметься до приналежної їй місії, якою є захист прав людської особи. Цей аспект в той час був дуже актуальним, оскільки діяльність ООН була фактично заблокованою з огляду на «холодну війну», а тому діяльність у сфері зняття напруги та сприяння розвитку відкривала нові перспективи в діяльності цієї інституції.

Перелічені елементи, як також вміння зібрати тривоги всього людства, суттєвою серед яких є переживання за мир, пояснюють, чому енцикліка Pacem in terris мала великий успіх, далеко за межами християнського світу. Пророче бачення, відкритість на всіх людей, сприяли її поширенню поза межами католицької громади. Сучасна та проста мова, позитивний та сповнений довіри до прийдешнього та, одночасно, вимогливий до всіх тон, відповідав очікуванням багатьох щодо завершення холодної війни.

До появи соціальної енцикліки Populorum progressio Папи Павла VI, енцикліка Pacem in terris Івана ХХІІІ була документом Церкви, який мав найбільше поширення та резонанс. Вона сприяла полегшенню діалогові між віруючими та невіруючими, зокрема, з марксистськими рухами, визнаючи в них певні позитивні та гідні схвалення елементи. Ця енцикліка також дала початок значущій переміні наставлення, визнаючи важливу роль, яку в будуванні миру може відіграти діяльність окремих осіб та груп, не зважаючи на їхню політичну орієнтацію, не залежно від того, чи йде мова про ліберальні, чи про соціалістичні країни. У цьому був закладений потенціал відкритості Ватикану на Східну Європу, який пізніше розвинув Папа Павло VI, а ще більше – блаженний Іван Павло ІІ.