Другий Ватиканський Собор очима Венедикта XVI (11)

Мандруючи з Папою Венедиктом XVI сторінками історії Другого Ватиканського Собору, ми зазначили, що на початку праць цього загальноцерковного зібрання особливий вклад зробили французькі та німецькі єпископи, яких Святіший Отець назвав «рейнською групою». Ділячись з духовенством Римської дієцезії особистими спогадами про Собор під час зустрічі на початку Великого Посту, що відбулася 14 лютого 2013 р., він відзначив, що ці єпископи були найкраще приготованими та мали багато спільних зацікавлень, хоча й з відмінними наголосами. Першою була справа літургійної реформи. Далі еклезіологічні питання, Боже Слово та Об’явлення, екуменізм.

Друга частина Собору, за словами Венедикта XVI, є ширшою. З відчуттям невідкладності виринало питання взаємин Церкви із сучасним світом, із сучасною епохою, тема відповідальності за будування цього світу, суспільства, відповідальності за майбутнє, моральної відповідальності християнина, питання релігійної свободи, прогресу, взаємин з іншими релігіями. В цих обставинах до дискусій дійсно приєдналися всі частини Собору.

Єпископат США, і не тільки Особливе зацікавлення виявляв до питання релігійної свободи, так що під час третього періоду Собору ця група заявила, що не може повертатися додому без документу, присвяченого цій темі. Папі, однак, як розповів Венедикт XVI, вистачило рішучості, щоб згаданий текст перенести на четвертий період, щоб досягти якомога більшої однозгідності.

Представники латиноамериканських єпископатів, добре знаючи про тяжке матеріальне становище своїх народів, ставили питання про відповідальність віри за таке становище на континенті, який вважається католицьким. Представники Африки та Азії бачили необхідність міжрелігійного діалогу. «Виникли проблеми, яких ми, німці, мушу сказати, на початку не бачили» – зауважив Венедикт XVI, додаючи, що душпастирська конституція «Gaudium et spes» Другого Ватиканського Собору, є великим документом, який «добре проаналізував проблематику християнської есхатології та поступу у світі, взаємини між відповідальністю за завтрашнє суспільство та відповідальністю християнина перед обличчям вічності, й, таким чином, оновив також християнську етику, її основи».