Другий Ватиканський Собор очима Венедикта XVI (7)

Далі з вислуженим Папою Венедиктом XVI згадуємо про події Другого Ватиканського Собору, в якому він брав участь, як богослов-експерт. Своїми спогадами про це він поділився з духовенством Римської дієцезії під час зустрічі, що відбулася 14 лютого 2013 року.

Попереднього разу ми згадали, що одним з питань, яке жваво обговорювалося під час Собору, були питання сутності Церкви, зокрема, необхідність доповнити напрацювання в цій ділянці Першого Ватиканського Собору, який був перерваний через німецько-французьку війну, а тому залишився однобічним, фрагментарним.

Ще Перший Ватиканський Собор запропонував поняття Церкви, як Христового Містичного Тіла, і під цим знаком відбувалися богословські дискусії про Церкву у 30-х – 40-х роках минулого століття. Венедикт XVI зазначив, що усвідомлення цієї дійсності було причиною великого ентузіазму: ми є Церквою, Церква – це не структура, ми, християни, всі разом є живим тілом Церкви.

Отож, першою ідеєю було доповнення еклезіології в богословський спосіб, однак, розгортаючи роботу в структурний спосіб: поряд з наступництвом Святого Петра та його винятковими завданнями, про що говорив Перший Ватиканський Собор, слід також краще окреслити завдання єпископів. «Щоб це зробити, віднайдено слово “колегіальність”, – зазначив Венедикт XVI, – яке викликало багато запеклих, і я навіть би сказав, надмірних дискусій. Але це слово, – могло бути й інше, але прислужилося саме це, – виражало, що єпископи, всі разом, є продовженням Дванадцятьох, Апостольського збору».

Папа пояснив, що лише один єпископ, а саме Римський, є наступником конкретного апостола – святого Петра. Всі інші є наступними Апостолів, входячи до збору, який є продовженням збору Апостолів. Отож, єпископська колегія, будучи продовженням Дванадцятьох, має свої завдання, свої права та обов’язки. «Багатьом здавалося, – зазначив у цьому контексті Венедикт XVI, – що мова йде про змагання за владу, і можливо дехто й думав про свої повноваження, але по-суті, не йшла мова про владу, але про взаємодоповненість факторів та повноту Церковного Тіла».