Екологічні питання в енцикліці Caritas in veritate (1) Бесіди про соціальну доктрину Церкви (87) Аудіо+текст

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

***************

Екологічні питання в енцикліці Caritas in veritate (1)

У світлі дедалі частіших аномальних атмосферних явищ та стихійних лих, пов’язаних з ними, постійно виринає запитання про те, що вони є наслідками безвідповідального ставлення людини до навколишнього середовища. Коли Папа Франциск пояснював журналістам, чому обрав собі таке ім’я, то, серед іншого, зазначив: «в моє серце увійшло ім’я: Франциск з Ассізі. Людина вбогості, людина миру, людина, яка любить та оберігає створений світ, в час, коли ми маємо не найкращі взаємини з сотвореним світом. Чи не так?».

Екологічна проблематика є частиною соціального вчення Церкви, і цієї теми не оминула також і соціальна енцикліка Папи Венедикта XVI «Любов у істині», яка побачила світ 2009 року. Про цей аспект спадщини вислуженого Папи говоритимемо протягом кількох наступних «Бесід про соціальну доктрину Церкви».

Взаємини людини з навколишнім середовищем та використання природних ресурсів обговорювалося і в соціальних енцикліках попередників Венедикта XVI, однак «Caritas in veritate» дає цій темі систематичне висвітлення.

Показовим питанням, яке стверджує душпастирську увагу до динаміки проблем існування є демографічне питання. Вистачить згадати, що в час, коли Папа Павло VI писав енцикліку Populorum progressio, у світі швидко зростала кількість населення, і душпастирські вказівки допускали за владою легітимність опрацювання відповідних заходів, за умови, що вони будуть згідними з моральним правом та шануватимуть законну свободу пари, яка є носієм невід’ємного права на подружжя та продовження роду. А вже через двадцять років, коли демографічна проблема набрала зворотного характеру, – зростання населення на півдні планети та зменшення рівня народжуваності на півночі – соціальна енцикліка Sollicitudo rei socialis блаженного Івана Павла ІІ говорить про неетичність кампаній, спрямованих проти народжуваності. Вона також наголошує на необхідності усвідомлення обмеженості доступних ресурсів, а тому – необхідності шанувати цілісність та ритми природи, зважаючи на них в програмах розвитку.

Венедикт XVI на початку ХХІ століття старається запропонувати комплексний погляд на життя та віру, на якому повинен ґрунтуватися цілісний розвиток людини, який виражається як у далекоглядному використанні природних ресурсів, так і у «відповідальній народжуваності». Читаємо в енцикліці Caritas in veritate, що відповідність різних інституцій у впровадженні політик, «які сприятимуть центральній ролі та цілісності сім’ї, заснованої на подружжі між чоловіком та жінкою, першій та життєдайній клітині суспільства», беручи на себе також і її економічні проблеми, шануючи її природу взаємин, «є не лише соціальною необхідністю, але й економічною». Щодо теми відтворення людського роду, Папа пригадує про принцип пошани до життя та висловлює стурбованість з приводу того, що у різних частинах світу й надалі діють різні заходи демографічного контролю, які часто змушують також і до аборту.

Щодо екологічних проблем, блаженний Папа Іван Павло ІІ у своїй соціальній енцикліці Centesimus annus, звернув увагу на те, що коренем нерозсудливого нищення природного середовища є «антропологічна помилка»: Замість здійснювати роль Божого співробітника в ділі творення, людина ставить себе на місце Бога, що призводить до спротиву природи, для якої людина стає тираном, а не управителем. Іншим аспектом, на який звернув увагу Папа Войтила, є те, що сучасне людство повинно «усвідомити свої обов’язки та завдання перед майбутніми поколіннями». Одночасно, він стверджував, що в той час, коли багато зусиль докладається для того, щоб зберегти природне середовище для виживання різних видів тварин, занадто мало старань прикладається для того, щоб «зберігати моральні умови справжньої екології людини».

Венедикт XVI виходить з цього, щоб перестерегти перед «абсолютизмом техніки», який є дуже небезпечним також і тому, що біотехнології, породжені «матеріальною та механістичною концепцією людського життя», дають людині змогу маніпулювати життям, а «спосіб, з яким людина ставиться до навколишнього середовища, впливає на те, як людина ставиться до самої себе, і навпаки». Церква, як читаємо в енцикліці Caritas in veritate, відповідальна також і за створіння, і тому повинна докладати зусилля, щоб ця відповідальність мала вагу в суспільному житті. «А чинячи це, повинна не лише захищати землю, воду та повітря, як дари сотворення, які належать всім. Вона, насамперед, повинна захищати людину від знищення себе самої», – писав Папа Венедикт XVI.