Без прощення мир не існує. Бесіди про соціальну доктрину Церкви (85) Аудіо+текст

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

******************************************

Без прощення мир не існує

Нещодавно інформагентство Zenit опублікувало статтю «Без прощення мир не існує», в якій Карміне Табарро, італійський публіцист у сфері економіки та соціального вчення Церкви, ділиться своїми думками про папські повчання про те, як жити миром та його зберігати.

Коли Папа Павло VI 1968 року започаткував Всесвітній день миру, він сказав: «Нашим прагненням є, щоб надалі, щороку, це відзначення повторювалося на початку календарного року, яким відмірюється шлях людського життя у часі, як побажання та обітниця того, щоб над перебігом прийдешньої історії панував мир зі своєю справедливою та сприятливою рівновагою». З цього часу Послання з нагоди дня миру, яке Папа пропонує католикам, людям доброї волі та всьому світові, є відгомоном Доброї новини, принесеної Ісусом, Князем Миру.

У згаданій статті автор звертає особливу увагу на послання блаженного Івана Павла ІІ з нагоди 35-го Всесвітнього дня миру, який відзначався 1 січня 2002 року, і яке запропонувало нові питання, які, на його думку, не були достатньо поглибленими. У ньому знаходимо богословську новизну, яка є виразником того, як Церква, в слухняності своєму Господеві, прагне бути «служителькою примирення та миру». Тема цього послання: «Без справедливості мир не існує, а справедливість не існує без прощення».

У вступі до цього послання блаженний Іван Павло ІІ згадує про теракти 11 вересня в США: «Те, що нещодавно трапилося, щойно згадане жахливе кровопролиття, спонукало мене повернутися до роздумів, які часто виринають з глибини мого серця, до згадки про історичні події, якими позначене моє життя, особливо в роки моєї молодості». Іван Павло ІІ пригадує нам, що шлях навернення – це постійне «вже і ще ні», це постійна праця над собою, переміна, навіть якщо ти є Папою.

Християнин усвідомлює, що в історії людства існує таємниця неспрведливості: насильство, війни, різні прояви тероризму є свідченням смертоносної сили лукавого, який підбурює людство, підштовхуючи його до ідолопоклонства, спонукаючи обирати шляхи смерті. Історія людства, поряд з ділами святості, завжди позначена також несправедливістю й насильством, які суперечать Божому задумові справедливості та миру між людьми.

Господь Бог полюбив людей в особливий спосіб. Це любов, яка визнає свободу, в тому числі, і чинити гріх. Любов безмежна і в наших очах безумна. І Церква знає, що коли «не визнається фундаментальне братерство, що випливає з єдиного люблячого Божого батьківства, коли в програмі людства заперечується спільність, коли філософія егоїзму переважає над філософією любові», як стверджував в той час кардинал Йозеф Ратцінгер, пізніший Папа Венедикт XVI, тоді «динамікою взаємин між людьми стають ненависть, насильство та утиски». У цьому світлі теракти 11 вересня 2001 року можна відчитати як жорстокий злочин проти людства, а також – викривлене зловживання Божим іменем.

Що ж слід робити? Відповідь віри залишається завжди однаковою: насамперед, слід молитися за мир, який є Божим даром, просити, щоб в наших серцях діяв Святий Дух, щоб ми ставали миротворцями. Але блаженний Іван Павло ІІ далі пропонує новий шлях богословських роздумів, який відповідає парадоксові Євангелія: вірити в неймовірне, сподіватися несподіваного, любити ворога. За його словами, для того, щоб міг утвердитися справжній мир, слід поглибити взаємини між справедливістю та прощенням. А ці дві речі, як нам здається, виключають одна одну.

Папа запропонував перенесення принципу прощення з рівня міжособистісних стосунків на політичний та суспільний рівень. Іншими словами: прощення є не лише приватною чеснотою, але також – спільнотною інстанцією, яка повинна виражатися через суспільну поведінку та юридичні інститути. Отож, не лише, як говорилося раніше, мир є ділом справедливості, але мир повинен поєднуватися зі справедливістю, яка включає також прощення. Ось в чому полягає новизна думки блаженного Івана Павла ІІ. Багато людей вважають, що мир є плодом справедливості, але Папа робить черговий крок, поглиблюючи це поняття та показуючи нам, що справедливість, аби могти осягнути свою повноту, плідність, миротворчість, повинна схилитися до прощення.

Принцип прощення означає відкидати бачення в грішникові тільки уособлений гріх, відкидати ототожнення зла з особою, яка його здійснює, іншими словами, не зводити людину лише до її гріха. У світлі цього принципу слід переосмислити концепцію ретрибутивної (відплатної) справедливості, яка сьогодні дуже популярна. Ситуації постійних конфліктів, що їх спостерігаємо в різних частинах світу, і які не припиняються десятиліттями, породжуючи ненависть та насильство, можуть віднайти сподівання миру лише завдяки відкритості на радикальне відновлення справедливості та лише через акт прощення здійснених злочинів. Лише завдяки справедливості, наповненій прощенням, можна відчинити двері майбутнього миру: інших шляхів, як навчав блаженний Іван Павло ІІ, не існує.