Справедливість, любов та милосердя (5). Бесіди про соціальну доктрину Церкви (84) Аудіо+текст

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

******************************************
Справедливість, любов та милосердя (5)

Завершуємо наші роздуми над темою зв’язку між справедливістю, любов’ю та милосердям. Як вже було сказано, справедливість без любові залишається недосконалою з точки зору євангельського вчення, адже на відміну від любові, яка є «першою заповіддю», справедливість не може не домагатися свого. Першим актом милосердя, який також лежить в основі пізнішого милосердя між людьми, є акт створення. Даючи людині вільну волю, тобто, допускаючи також її відречення, непослух, Творець поступився досконалою справедливістю на користь милосердя.

В християнстві милосердя осягає повноту свого значення, як жест, породжений не розрахунком, але непередбачуваний, великодушний, який виривається із замкненого кола логіки: прощення, поєднане з покорою в усвідомленні своєї власної слабкості. Вже саме слово «мило-сердя», милість серця, вказує на співчутливе серце, яке не зважає на заслуги, оскільки знає, що Бог його вже полюбив. Той, хто нездатний зробити крок назустріч милосердю, знаходить його підробку, якою є філантропія. Набагато важче відвідати незнайомого хворого в лікарні свого міста, ніж надіслати пожертву на якісь харитативні цілі. Однак, в очах суспільної думки останній жест виглядає справедливішим. То чим милосердя відрізняється від справедливої поведінки?

Милосердя є даруванням себе, яке не очікує отримати щось навзамін, а тому перевищує будь-яку розподільчу чи комутативну справедливість. Милосердя здатне по-справжньому розпізнавати іншу особу, відкриваючи своє «я» на зустріч з нею. На місце юридичних взаємин «я» і «ти», милосердя ставить вимір «ми», тобто, касує двосторонність, властиву юридичним стосункам.

Святий Павло в Посланні до Римлян пише: «Бог замкнув усіх у непослух, щоб усіх помилувати». Явищу нерівності у світі, християнська перспектива пропонує єдину можливу рівність, яка полягає в тому, що ми всі однакові в падінні, як також в любові, яка нас підносить. Таким чином, милосердя стає справедливістю, поєднаною з любов’ю. У дійсності, справедливість без любові, залишається недосконалою. Остаточну ціль справедливості, яка сягає величі безмежного милосердя, показують дві євангельські притчі: про немилосердного боржника та про робітників у винограднику.

Перша розповідає про боржника, якому цар простив величезний борг, прислухавшись до його благань. Але коли той вийшов від свого доброчинця, то зустрів приятеля, який заборгував йому незначну суму, а що той не мав нічого, щоб віддати борг, то вкинув його до в’язниці. Поведінка цього немилосердного боржника, по-суті, є «справедливою», адже з відпущення його боргу не випливає обов’язок прощати борг своєму боржникові. І жоден суддя не міг би його за це засудити. Засуджує його, натомість, милосердя, яким він скористався, але не був здатний засвоїти. Цар, який простив йому борг, стояв понад поняттями справедливості, але немилосердний боржник сам переступив цю межу, а тому сам потрапив у сіті справедливості.

Друга притча розповідає про роботодавця, який протягом дня, в різний час наймав робітників, домовляючись з ними «за динарій». І вечері, не зважаючи на тривалість праці, дав кожному однакову заплату. Яке б право справедливості могло б припустити, що різна праця отримує однакову винагороду? Який суддя не признав би справедливим закид робітників, що трудилися протягом цілого дня: «Оті останні працювали лише годину, а ти до них поставився так само, як і до нас, що перенесли тягар дня та спеки»? Але господар виноградника відповів: «Друже, не чиню тобі кривди. Чи ж не домовився ти зі мною за динарій? Бери своє і йди. А якщо я хочу тому останньому дати те ж, що й тобі. Хіба не можу зі своїм робити, що забажаю? А може ти заздрісний, тому що я добрий?»

Милосердя не рахується з заслугами, милосердя їх перевищує. Воно не піддається логіці, як і справжня велич духа. Милосердя насправді здатне змінити біг речей настільки, наскільки не здатна жодна людська справедливість, в ім’я якої відбулися сотні революцій. Непередбачувана безкорисливість милосердя позбавляє основ обмежене людське бачення та стає каменем спотикання для принципів справедливості.

Але, в дійсності, Божа справедливість, тобто, милосердя, не суперечить людській справедливості (адже кожен робітник в притчі отримав те, про що домовлявся). Вона її перевищує, доповнює та перемінює любов’ю. Бо милосердя, це справедливість поєднана з безкорисливою любов’ю.