2012-11-19 11:21:50

Бідність та суспільне виключення у Європі


Від Афін до Лісабону, від Італії до Кіпру, сотні тисяч європейських громадян, переживаючи за своє та своїх дітей майбутнє, вийшли на площі міст, протестуючи проти режимів строгої економії, впроваджуваних урядами. Дедалі очевидніше, що актуальна криза є не лише економічною. Вона заторкує модель суспільства, етику особистих та колективних взаємин. З несподіваними наслідками ця криза виносить на обговорення керівні класи та світ праці, політиків та громадянське суспільство, церкви та громади віруючих. Від усіх, однаковою мірою, вона вимагає взяти на себе відповідальність, яку можна підсумувати трьома ключовими словами: поміркованість, справедливість, милосердна любов.

Стає дедалі очевиднішим, що рішення політики, адміністрацій та світу економіки отримують підтримку від індивідуальної чи колективної поведінки. Ось чому сьогодні для спрямування цієї поведінки з пропагандистською метою використовуються засоби комунікації. Поміркованість, у свою чергу, вимагає пошани до гідності людей, як і пошани до матеріальних ресурсів, вірного їх застосування, використовуючи їх для користі всіх, а не лише для власної. Якщо поглянути на цифри, то побачимо красномовні дані. У Європі, за приблизними розрахунками, приблизно 80 мільйонів людей проживають в умовах бідності, що становить 16% населення Євросоюзу. Більшість з них – це жінки, а також 20 мільйонів – діти. Найбільший відсоток людей, яким загрожує «бідність та суспільне виключення», серед країн Європейського Союзу зафіксовано в Болгарії, Румунії, Литві, Латвії, Угорщині, Ірландії, Греції, Іспанії та Італії, де цей показник становить майже 25%.

Ситуацію ускладнює наявність 22% тих, які хоч і мають працю, але їм загрожує бідність. І цей показник досить високий навіть в таких країнах, як Сполучене Королівство, Бельгія, Німеччина чи Данія.

Це вказує на необхідність віддати належне місце справедливості, яка «спонукає віддати іншому те, що є його, тобто те, що йому належиться, з огляду на рації його буття та діяння», – як писав Папа Венедикт XVI у своїй соціальній енцикліці Caritas in Veritate про цілісний людський розвиток.

Безробіття, яке зростає особливо серед молоді, між іммігрантами та особами з низькою кваліфікацією є не лише економічною проблемою. Воно позбавляє цих людей їхнього місця у суспільстві, принижує їхній можливий вклад у розвиток відповідних країн, стоїть на перешкоді того, щоб вони були будівничими свого майбутнього та майбутнього своїх сімей. І не можна забувати про те, що ця проблема має безпосередній вплив на можливе зменшення ресурсів, призначених на освіту та професійне формування. У цьому замкненому колі, як в одному зі своїх звернень писали італійські єпископи, існує загроза поглиблення «озлобленості чесних, до якої приєднується волання виключених, тих, які почуваються чужими в суспільстві, не вислуханими, позбавленими слова».

Європейський Союз опрацьовує програми боротьби з бідністю та суспільним виключенням, ставлячи перед собою загальноєвропейську мету суспільного й територіального згуртування. З боку людей віри, до цієї програми можемо додати милосердну любов, яка може бути визнана надзвичайно важливим елементом міжлюдських взаємин, щоб пробуджувати надію та стимулювати загальну співпрацю. Як пригадує Папа Венедикт XVI, «місто людей» розвивається не лише через взаємини прав та обов’язків, але ще більше, а навіть, насамперед, завдяки взаєминам безкорисливості, милосердя та спільності. Сам же розвиток народів залежить, перш усього, від визнання того, що вони є однією родиною, яка співпрацює у справжньому сопричасті, а не складається з осіб, які просто живуть одна біля одної.

П’єтро Кокко
Журналіст Ватиканського Радіо








All the contents on this site are copyrighted ©.