Оновлення в послідовності. 50-річчя Другого Ватиканського Собору (18)

Оновлення Церкви неможливе без оновлення священиків. І це ствердження не є проявом клерикальної ментальності, але правдою, вкоріненою в структурі Церкви, основаної Ісусом Христом. Другий Ватиканський Собор в декреті про священство Presbyterorum Ordinis пригадує, що Сам Господь вибрав деяких з-поміж Своїх учнів, «як служителів, щоб вони у гроні спільноти вірних через священну владу свячень приносили безкровну жертву та відпускали гріхи».

Собор пригадує всім про «високу гідність пресвітерського чину» (п.1), але, з другого боку, вказує й на те, що вони не падають з неба, але взяті з народу вірних та «живуть поміж іншими людьми як брати серед братів» (п.3). Тому, священики повинні усвідомлювати велич свого покликання, одночасно, не хвалячись собою, а пам’ятаючи про те, що не мають нічого, що не отримали. Тут спадають на думку слова святого Августина: «Для вас я єпископ, з вами - християнин».

Декрет Presbyterorum Ordinis пригадує про три фундаментальні обов’язки священиків, якими є звіщати Боже слово, служити Святі Таїнства та здійснювати служіння милосердної любові. Священик також повинен пам’ятати, що його завданням не є навчати своєї премудрості, як цього хотіли би деякі богослови, але навчати Боже слово. (п.4). Очевидно, це навчання не полягає в автоматичному повторюванні тих самих формул, але в «застосуванні вічних євангельських істин у конкретних умовах життя».

Другий Ватиканський Собор також підкреслює необхідність спільності у взаєминах між єпископами, пресвітерами та дияконами, між духовенством та чернецтвом. Адже «дух сопричастя» дає змогу допомагати та підтримувати одні одних, роблячи спільний внесок у добро Церкви.