Вічне життя не є нескінченним дублюванням теперішнього часу, але чимось зовсім новим. Папа Венедикт XVI під час заупокійної Служби Божої у Ватикані

На питання смерті християни відповідають вірою в Бога, з поглядом, повним стійкої надії, яка ґрунтується на смерті та воскресінні Ісуса Христа. На це звернув увагу Папа Венедикт XVI, проповідуючи під час Служби Божої, яку він очолив у суботу, 3 листопада 2012 р., в базиліці Святого Петра у Ватикані. Євхаристійна жертва підносилася в наміренні 10 кардиналів та 143 архиєреїв, що відійшли по вічну нагороду протягом року. Пригадаємо, що серед них є три ієрархи УГКЦ – архиєпископ Михаїл Бздель, ЧНІ, єпископ Єфрем Кривий, ЧСВВ, та владика Роман Даниляк, які виконували своє служіння в єпархіях діаспори.

«Парадоксально, але смерть зберігає те, чого не може затримати життя. Як наші померлі жили, що любили, чого боялися та сподівалися, що відкидали, ми, зокрема, відкриваємо при могилах, які залишилися немовби єдиним віддзеркаленням їхнього існування, їхнього світу», – сказав Венедикт XVI, додаючи, що, таким чином, цвинтарі стають немовби місцями, де живі зустрічаються з померлими, відновляючи з ними зв’язки, які навіть смерть не змогла розірвати. Адже, за словами Папи, проходячись місцями поховання, ми, немовби, переступаємо нематеріальний поріг, «входячи у спілкування з тими, хто зберігає там своє минуле, сповнене радостями і болями, поразками та надіями». «А це стається тому, – пояснив він, – що смерть стосується сьогоднішньої людини так само, як і тієї з минулого, і якщо багато речей з минулого стали для нас чужими, смерть залишається такою самою».

Перед обличчям такої дійсності людина шукає промінь світла, який оживляє надію. «Як же ж ми, християни, відповідаємо на питання про смерть? – вів далі Венедикт XVI. – Відповідаємо вірою в Бога, поглядом стійкої надії, яка ґрунтується на смерті та воскресінні Ісуса Христа. Отож, смерть відкриває життя, оте вічне, яке не є нескінченним дублюванням теперішнього часу, але чимось зовсім новим». Віра вчить нас, що безсмертя, якого прагнемо, це не якась ідея, але «взаємини повного сопричастя з живим Богом: перебування в Його руках, Його любові, це ставати у Ньому одністю з усіма братами й сестрами, яких Він створив та відкупив». «Наша надія, – додав Святіший Отець, – опирається на Божій любові, яка сяє у Христовому хресті та відлунює у серці словами, зверненими до розкаяного розбійника: Сьогодні будеш зі мною в раю».

Спогадуючи тих, за кого молилися під час цього Євхаристійного богослуження, про їхнє свідчення, Папа зазначив, що в них можемо розпізнати отих «тихих», «милосердних», «чистих серцем», «миротворців», про яких говорить Ісус в Нагірній проповіді. «Пастирі, яких сьогодні спогадуємо, – сказав він, – у дійсності, з вірністю та любов’ю служили Церкві, іноді протистоячи важким випробуванням, забезпечуючи довіреній отарі належну увагу та турботу. У різноманітності дарів та обов’язків, вони дали приклад пильної чуйності, мудрої та ревної посвяти Божому Царству».

За словами Святішого Отця, Євхаристійна трапеза, до якої спогадувані архиєреї приступали спочатку, як миряни, а згодом, як служителі, випереджує у красномовний спосіб Царство Небесне, яке Господь обіцяв під час згаданої Нагірної проповіді. «Молімося, – закликав Венедикт XVI, – щоб це здійснилося для усіх. Наша молитва підтримується цією міцною надією, яка не розчаровує, тому що запевнена Христом, Який забажав пережити у тілі досвід смерті, щоб затріумфувати над нею через чудесну подію Воскресіння».

«Чому шукаєте живого між померлими? Його нема тут. Він воскрес», – сказав ангел жінкам-мироносицям при порожньому Христовому гробі. Ця благовість «через століття дійшла і до нас, і пропонує нам, також і під час цього літургійного зібрання, визначальну причину нашої надії», – зазначив Папа, пригадуючи слова святого Павла, що «коли ми з Христом умерли, то віримо, що й житимемо з Ним».

«Поруч з особливим людським існуванням Божого Сина, бачимо життя Його Найсвятішої Матері, Яку, єдину з-поміж створінь, вшановуємо, як Непорочну та повну благодаті», – сказав на завершення Венедикт XVI, поручаючи Її материнському заступництву душі спогадуваних архиєреїв, «щоб Вона ввела їх у вічне Царство Отця, оточених великою кількістю вірних, для яких вони присвятили своє життя».