Оновлення в послідовності. 50-річчя Другого Ватиканського Собору (15)

Всі християни однозгідні в тому, що поділи між різними конфесіями суперечать Христовій волі та є причиною згіршення для світу. Але як відновити цю втрачену єдність? Здається, що екуменічний ентузіазм, пробуджений Другим Ватиканським Собором, сьогодні примеркнув. Навіть більше, поділи між Церквами зростають. Часто причиною цього є різне трактування моральних питань.

Про ставлення Собору до теми екуменізму говорить окремий його документ, Unitatis redintegratio (Відновлення єдності), який описує основні принципи, на яких повинен ґрунтуватися шлях до єдності. Ми не можемо шукати екуменічної утопії, але й не можемо забути про Господню молитву: «Щоб усі були одно». Діалогові не допомагає той, хто, обираючи ілюзорний спрощений шлях, проголошує, що всі конфесії, по-суті, є однаковими, і що кожна має свою істину. Бо істина є одна-єдина, ота Христова. І Другий Ватиканський Собор чітко стверджує: «лише через католицьку Христову Церкву, яка є загальним засобом спасіння, можна отримати повноту засобів спасіння» (п.3).

Цим не сказано, що католик є кращим від не католика. Собор зауважує, що попри те, що католицька Церква має всі засоби благодаті, «її члени не завжди ними користуються, щоб жити з належною ревністю» (п.4). І може статися так, що хтось, маючи менше засобів, буде ближчим до Євангелія, ніж той, який має їх багато.

Слід пригадати ще про один «екуменічний принцип» Собору: вірні «настільки поширюватимуть віру, (...) наскільки навчаться вести життя, якомога більше згідне з Євангелієм» (п. 7). І це навернення серця, разом з молитвами за єдність християн, – читаємо в декреті Unitatis redintegratio, – повинні бути душею всього екуменічного руху. Тобто, ми повинні старатися діяти так, ніби все залежить від нас, але чекати результатів так, ніби все залежить лише від Бога.