Значення Божої присутності в житті Церкви. Папа Венедикт ХVІ до учасників молитовного чування зі свічками на площі святого Петра (11 жовтня 2012)

Протягом 50-тьох років, що минули від початку ІІ Ватиканського собору, Церква відчула Божу присутність, наголосив Святіший Отець Венедикт ХVІ, звертаючись до учасників молитовного чування зі свічками на площі святого Петра у Ватикані.

Відзначення 50-ої річниці відкриття ІІ Ватиканського собору та урочисте проголошення Року віри завершились 11 жовтня 2012 року вечірнім процесійним походом зі свічками, в якому взяло участь понад 40 тисяч вірних не тільки з Риму, але й з усієї Італії, і який пройшов від замку святого Ангела до площі святого Петра. О 21-ій годині до зібраних звернувся Папа Венедикт ХVІ, промовляючи з вікна свого кабінету так, як 50 років тому зробив його попередник, блаженний Папа Іван ХХІІІ.

Пригадаємо, що ввечері 11 жовтня 1962 року на площі святого Петра у Ватикані із свічками та факелами в руках спонтанно зібрались десятки тисяч вірних, щоб молитовно відзначити початок ІІ Ватиканського собору. Несподівано о 21-ій годині до них промовив Папа Іван ХХІІІ. Це історичне, спонтанне звернення Папи називають «проповіддю у світлі місяця», адже в той час площу святого Петра освічував повний місяць.

А ось слова Святішого Отця Венедикта ХVІ, сказані 50 років після цієї події:

«Дорогі брати й сестри, добрий вечір усім вам і дякую за те, що ви прийшли. Дякую також Італійській Католицькій Акції, яка організувала це молитовне чування із свічками.

У цей день п’ятдесят років тому також і я був тут, на площі, з поглядом, зверненим до цього вікна, де показався добрий Папа, блаженний Папа Іван, і звернувся до нас із незабутніми словами, словами, повними поезії, доброти, словами, які випливали із серця.

Ми були щасливі, я б сказав, наповнені ентузіазмом. Великий Вселенський Собор був відкритий, ми були впевнені, що повинна прийти нова весна Церкви. Нова П’ятидесятниця, з новою інтенсивною присутністю визволяючої благодаті Євангелія.

Також і сьогодні ми щасливі, несемо радість у наших серцях, але ця радість, я б сказав, можливо, стриманіша, радість покірна. За цих 50 років ми навчились і переконались, що первородний гріх існує і, завжди наново, проявляється в особистих гріхах, які можуть стати також структурами гріха. Ми побачили, що на Господній ниві завжди є також і кукіль. Побачили, що в Петровій сіті є також і погана риба. Побачили, що людська слабкість присутня теж і в Церкві, що човен Церкви пливе також і з супротивним вітром, серед бурь, які загрожують човнові. Іноді думаємо: "Господь спить і про нас забув".

Це є частиною досвідів минулих 50 років, але маємо також і новий досвід Божої присутності, Його доброти, Його сили. Вогонь Святого Духа, вогонь Христа не є вогнем поглинаючим, руйнівним, але вогнем тихим, маленьким полум’ям доброти, доброти і правди, що перетворює, дає світло й тепло. Ми бачили, що Господь нас не забуває. Навіть сьогодні, у притаманний Йому покірний спосіб, Господь присутній, обдаровує серця теплом, виявляє життя, творить харизми доброти й любові, які освічують світ та є для нас гарантією Божої доброти. Так, Христос живе, і є з нами також сьогодні, і можемо бути щасливими теж і нині, бо Його доброта не гасне і є сильною також і сьогодні.

На закінчення насмілююсь повторити незабутні слова Папи Івана: «Ідіть додому, поцілуйте дітей і скажіть, що це поцілунок від Папи».

Після цих слів Святіший Отець уділив Апостольське благословення учасникам цього зворушливого молитовного чування віри.