Щоб завдяки активній участі кожного, громади стали справді «живими парафіями» – місцем зустрічі з Христом і виявом Його присутності у світі. Звершення Синоду УГКЦ до мирян

«Хочемо щиро подякувати вам, що своїми молитвами підтримували нашу синодальну працю, допомагаючи нам у спільних пошуках Божої волі для нашої Церкви», – читаємо у зверненні Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви до мирян, через яке ієрархи складають подяку Господу Богу за мирян, «які спільно з єпископами, духовенством і монашеством завжди підтримували полум’я Христового світла, отриманого в Хрещенні, та зв’язок із рідною Церквою, даючи світові свідчення своєї стійкої віри, живої надії та діяльної любові», зокрема, в нелегких обставинах еміграції та впродовж десятиліть жорстоких переслідувань на рідних землях.

У світлі вчення святих Апостолів Петра і Павла, єпископи пригадують, що Божий вибір народу та кожної особи «означає також важливе та відповідальне завдання, покликання – бути святими, тобто бути місцем присутності на землі Господньої святості, – місцем, де кожен і всі зможуть зустрітися з Богом». Божий народ, – читаємо у зверненні, – має не тільки представляти Спасителя перед народами і народи перед Ним, а й бути священиком для всіх народів, беручи участь у Христовому пророчому, священичому і царському служінні.

Своє пророче служіння миряни здійснюють «в непохитному сповідуванні віри, поглибленні її розуміння та свідченні Христа у світі». Своє священиче служіння миряни звершують, приносячи, за словами святого Папи Лева Великого, «чисті жертви побожного життя на вівтарі свого серця». А царське служіння мирян ґрунтується на тому, що Христос бажає зробити нас учасниками Його перемоги над смертю і Його прослави у Воскресінні та робить нас спроможними перемогти в собі царство гріха, щоб провадити християнське життя у Святому Дусі та служити нашим ближнім, «тому що саме служити іншому – це і є царювати з Христом (пор. Мр. 10, 42–45)».

«У цьому листі, дорогі брати і сестри в Христі, – звертаються Синодальні Отці до мирян, – прагнемо закликати вас до щоразу більшого усвідомлення власного покликання бути Божим народом і до способу життя й дій, які з цього випливають». Насамперед – слід читати та вивчати Святе Письмо. Важливим є обов’язок глибше пізнавати правди святої віри, навчати їх інших, зокрема дітей і молодь. Не занедбувати особистої, щоденної молитви. «А особливо – вчіть щоденних молитов своїх дітей, найкраще через особистий приклад і спільну родинну молитву», – закликають ієрархи, заохочуючи також цінувати як найбільший дар Воскреслого Спасителя, Його таїнственну присутність між нами у літургійному зібранні та в Євхаристії і не пропускати нагоди брати активну й повну участь у Божественній Літургії та інших богослужіннях, а літургійна дія церковної спільноти повинна проявлятися в «літургії життя» – в побуті, в родинному колі і серед друзів, в місцях праці і відпочинку, у зустрічах і спілкуванні з іншими.

Окремий заклик ієрархів стосується готовності брати активну участь в апостоляті і місії Церкви, зокрема звіщати Євангеліє тим, які його ще не чули, висловлюючи сподівання, що завдяки активній участі кожного у житті своєї церковної спільноти «громади віруючих УГКЦ стануть справді «живими парафіями» – місцем зустрічі з Христом і виявом Його присутності у світі». А як приклад для наслідування єпископи пропонують святих страстотерпців Бориса і Гліба, «які віддали своє життя за те, щоб не проливалася братня кров». святих Пратулинських мучеників, що «були розстріляні, бо не зреклися батьківської віри» і блаженного мученика Володимира Прийми, «який своїм життям та мученицькою смертю дав свідчення жертовної співпраці зі своїм душпастирем в нероздільній єдності Христового Тіла».