Бесіди про соціальну доктрину Церкви (65) - Аудіо+текст

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

*************

Серед різних елементів дедалі глибшої моральної, філософської й антропологічної, а не лише фінансово-економічної кризи сучасної епохи, головним є, мабуть, жадібність, яка породила стилі життя, в яких конфлікт інтересів став щоденною практикою. В результаті цього, як було сказано в одній із наших попередніх передач, народжуються та утверджуються нові прояви нерівності, руйнується культура етики чеснот та спільного добра, впроваджуються політики та заходи, суперечні самі в собі, як от зростаюче навантаження на найслабші суспільні класи, пробуючи за їх рахунок рятувати фінансових велетнів, ніби від цього мало би залежати зростання.

У жовтні минулого року Папська Рада «Справедливість і мир» представила документ про реформу міжнародної фінансової системи в перспективі публічної влади з універсальною компетенцією. Аналізуючи сучасні проблеми, автори документу запитують: «Що саме скерувало світ у цьому проблемному напрямку?» Першим, на що вказує відповідь, є «економічний лібералізм, який діє без правил і безконтрольно», а економічна ідеологія, яка сама собі заздалегідь встановлює закони функціонування ринку та розвитку, не погоджуючи їх з дійсністю, може стати засобом, підпорядкованим інтересам країн, які мають вигіднішу економічну чи фінансову позицію. В цьому бачимо чергову можливість для конфлікту інтересів.

Цьому також сприяє поширення бачення, згідно з яким будь-яка діяльність повинна максималізувати свою корисність, що веде до розуміння щастя, як індивідуального та егоїстичного явища. Згідно з таким підходом, держава повинна мінімально втручатися в життя людей, лише забезпечуючи виконання контрактів, захищати народ від зовнішніх та внутрішніх ворожих сил, від обману та крадіжки, а все інше слід віддати у руки тих, які здатні помножувати користь. Будь-яке інше втручання вважається порушенням прав людини, оскільки «особу не слід примушувати до вчинків, які наносять шкоду її інтересам». Отож, не можна змушувати допомагати. Податок на розкіш – це порушення права робити, що завгодно, з своєю власністю. Можна навіть дійти до того, щоб оподаткування заробітків, пов’язаних з працею, прирівняти до примусових робіт.

Соціальна доктрина Церкви, насамперед, через соціальне вчення Римських Пап, як вихід з конфліктів інтересів та економічно-фінансової кризи пропонує встановлення таких політичних, фінансових та монетарних інституцій, які ґрунтуватимуться на етиці спільного добра, і щоб вони мали слово на світовому рівні, спрямовуючи цілісний людський розвиток як окремих осіб, так і цілих народів.

Очевидно, висловлювання соціального вчення Церкви рухається виключно у сфері її моральної та релігійної компетенції. Запропонований ним аналіз фінансово-економічної кризи не прагне входити в політично-партійний диспут, чи пропонувати технічні розв’язки. Завданням соціального вчення є радше допомогти в розпізнаванні та дати напрямки для проектування, яке повинно бути плодом міждисциплінарного діалогу, враховуючи і морально-богословську перспективу.

Промовляючи до представників світу політики, економіки, підприємництва та культури, аналізуючи теперішню кризу, серед її причин Венедикт XVI називає етичні та ідеологічні.

У дійсності, якщо, з одного боку, ідеології минулого століття поволі відходять у забуття, народжуються нові, які негативно впливають на цілісний розвиток людства. Саме вони дали життя теперішній кризі, викликаючи нерівність самопідтримуваного економічного розвитку, як також великі проблеми у сфері соціальної справедливості, як ми це бачили на прикладі конфліктів інтересів.

Щоб подолати цей ідеологічний відбиток та його викривлені дії, соціальна доктрина Церкви пропонує оновлений глобальний гуманізм, відкритий на трансцендентне, заснований на етиці братерства і солідарності. Крім того, економіку та фінанси слід підпорядкувати відповідальній політиці спільного добра. Лише тоді можна подолати конфлікти інтересів.

Для здійснення цього проекту вказується на необхідність міжнародної влади з відповідною компетенцією. Згадку про це знаходимо і в енцикліці Папи Венедикта XVI Caritas in veritate. Такі інституції повинні мати етичний фундамент та відповідну репутацію, яка є запорукою довіри. Вони повинні служити всім, будучи здатними запропонувати як ефективний провід, так і можливість кожній країні визначати та здобувати своє спільне добро. Лише породжуючи довіру, міжнародні інституції зможуть сприяти існуванню діючих та ефективних фінансових систем, вільних, стабільних та цивілізованих ринків, які керуються адекватним законодавчим полем, які скеровані на відновлюваний розвиток та поступ всіх членів суспільства, черпаючи натхнення з цінностей любові в істині.

(За матеріалами статті «Фінансова криза та конфлікт інтересів», Карміне Табаро, ZENIT).