Оновлення в послідовності. 50-річчя Другого Ватиканського Собору (10)

Темою чергових роздумів про спадщину Другого Ватиканського Собору, приготованих о. Даріушем Ковальчиком, ТІ, які пропонуємо вашій увазі під час наших передач у п’ятницю, є Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі «Gaudium et spes» (Радість і надія).

Автор зазначає, що під час дискусії з одним із своїх співбратів він почув від нього, що «вистачає Євангелія та Gaudium et spes». Але, – зазначає о. Даріуш, – йому також неодноразово доводилося чути, що Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі є надто оптимістичною, а навіть – наївною.

Теперішній Папа свого часу зауважив, що разом з Gaudium et spes потрібно брати до уваги і працю святого Томи Кемпійського «Наслідування Христа», книжечки, що відображає монашу традицію середньовіччя. Тобто духовність, «солідарна зі світом», повинна супроводжуватися духовністю «втечі від мирського». Слід віднайти точку рівноваги між належними трудами у світі та тяжінням до вічного життя. «Серед найневідкладніших завдань християнина, – стверджував Венедикт XVI, – є відновлення здатності протистояти тенденціям оточуючої культури».

Якщо Конституцію «Радість і надія» читати без ідеологічних передумов, то можна зауважити, що вона є врівноваженою. І сьогодні аналіз умов людини у світі, здійснений Собором, є актуальнішим, ніж 45 років тому. Отці Собору стверджували: «сьогодні світ виявляється могутнім і слабким, здатним діяти краще та гірше, [...] людина втрачає усвідомлення того, що від неї самої залежить добре спрямування сил, нею самою пробуджених, які можуть їй служити, або її поневолити» (п. 9). В одній із нещодавніх промов Венедикт XVI вказував на можливість ще гіршого, кажучи: «Наше майбутнє і наша планета під загрозою». Таке ствердження не може не пробуджувати в глибині серця тривожних запитань.

Щоб на них відповісти, Собор вказує на необхідність того, щоб усі люди доброї волі розпізнавали знаки часу, щоб у сучасному світі наново сформулювати відповідь, що вже була дана в Христі Ісусі, Який є «ключем, центром та метою усієї людської історії» (п. 10).