2012-09-17 11:22:56

Що Апостольське повчання «Ecclesia in Medio Oriente» може сказати європейцям?


Апостольська подорож Венедикта XVI до Лівану, що тривала від 14 до 16 вересня, серед своїх різноманітних вимірів, була особливою нагодою для зустрічі та взаємодії між різними культурами, традиціями, конфесіями та релігіями. Одним з її численних плодів є документ, вручений Папою місцевим Церквам. Апостольське повчання «Ecclesia in Medio Oriente» прагне примирити й поєднати різні складні історичні та релігійні процеси: на цих землях, немовби крізь лупу, концентруються проблеми, які заторкують увесь сучасний світ, не минаючи і Європу. Близький Схід – це земля, яка дала початок трьом великим монотеїстичним релігіям. Для всього людства, а особливо для нас, християн, це – земля Бога Спасителя, земля Ісуса з Назарету. Тож Святіший Отець, звертаючись до Церкви на Близькому Сходу, бажає спонукати до призадуми також і мешканців Старого Континенту.

Папський документ можна читати й аналізувати в різних контекстах та інтерпретаційних ключах. Але те, що в ньому переважає – це наполегливий заклик до діалогу, який в близькосхідному контексті набирає виняткового виміру. Там найбільш промовисто перетинається діяльність трьох монотеїстичних релігій. На цих землях особливим чином чути голос молитов, піднесених різними гілками поділеного християнства. Там служать свої літургії в різних обрядах Східні Католицькі Церкви, що в сопричасті з Наступником святого Петра. Численними є платформи та можливості для діалогу. Однак, як же ж важко його розпочати та розвивати. Якими ж великими є наслідки відсутності діалогу. Про це свідчить болюча історія цієї землі, дуже часто зрошена кров’ю. Історія, в яку дописуються події теперішньої епохи, останніх років, місяців та днів, пов’язані з внутрішніми поділами в ісламі, в зловживанні релігійним фундаменталізмом для досягнення політичних цілей, тероризмом, торгівлею наркотиками, політичними та економічними інтересами країн з різних континентів.

Говорячи про міжрелігійний діалог, Папа підкреслює, що в перспективі Близького Сходу він не повинен бути продиктованим прагматичними політичними чи суспільними роздумами, але будуватися, насамперед, на богословських фундаментах, почерпнутих з віри. Бо це віра утверджує людину в переконаності в існуванні Бога, Його доброті й любові, дарованій людині. Тому віра, незалежно від релігійної приналежності, вчиняє людину здатною відкритися на добро та істину, які можуть бути в кожного, навіть якщо він вірує інакше.

В Європі багато говориться про діалог. Одночасно, багато говориться про свободу та про її різні аспекти. Це тому, що діалог нероздільно пов’язаний з свободою. І, можливо, саме в світлі нового Папського повчання мешканці Європи вже вкотре повинні запитати себе про значення свободи та діалогу. На Близькому Сході, де віддавна не тільки не вистачає миру та стабільності, але й під загрозою елементарні умови для виживання для віруючих у Христа, не зважаючи на це, християни дають свічення дуже стійкої самобутності, хоч вони є меншістю та зазнають переслідувань і дискримінації. Завдяки вірі, яка не лише дає основи для богословських дискусій, а, насамперед, дає сили жити творчим життям в мультикультурній громаді, здається, що заклик християн до діалогу та свободи має сильний фундамент.

У цій атмосфері Папа закликає шанувати релігійну свободу, припинити насильство, дискримінацію і ненависть. Пригадуючи про навчання Другого Ватиканського Собору, він пише, що релігійна свобода є вершиною всіх свобод. Це – святе і невід’ємне право, як в індивідуальному, так і в спільнотному вимірах. У справах релігії та культу свобода йде за голосом сумління, дозволяючи вибрати ту релігію, яку кожен вважає істинною та даючи можливість публічно її сповідувати. Повинна існувати можливість вільного визнавання своєї релігії та виставлення її символів, без загрози для свого життя й особистої свободи.

Можливо, це одна з думок, яку Венедикт XVI хоче вручити також і Європі. Бо воно, парадоксально, в ім’я свободи, сучасності та політкоректності, постійно поширює певну модель антихристиянського наставлення, з особливою ефективністю віддаляючись від релігійного коріння, на якому вона сформована. Можливо, Європа вірить, що без віри, без богословських фундаментів, на цій землі можна будувати тривалий діалог, мир і добробут. Очевидно, що ми можемо уявити собі цей континент з храмами, перетвореними в мистецькі галереї та спортзали, без хрестів у прилюдних місцях, без так званих «застарілих» цінностей, які захищають подружжя і сім’ю, а серед цього всього – нещасну жменьку християн, що ховаються від світу в якихось сучасних катакомбах. Але чи це буде земля, на якій людина дозріває у своїй повноті? Чи це ще буде Європа?

о. Лєшек Ґеншяк, ТІ







All the contents on this site are copyrighted ©.