Бесіди про соціальну доктрину Церкви (61) - Аудіо+текст

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

*************
Погляд на працю у світлі логіки дару, запропонованої Венедиктом XVI

Протягом кількох тижнів ми разом роздумували про гідність та значення людської праці, про її роль у формуванні та самореалізації особи, про її суспільне та економічне значення. Як вже було сказано, працю не можна звести лише до однієї з категорій капіталу, до певного ресурсу, як також на неї не слід дивитися виключно у світлі прибутку. Саме про працю у світлі логіки дару, а не прибутку йтиметься в нашій сьогоднішній зустрічі.

Коли ми чуємо про суб’єкти підприємницької діяльності, так звані «не з метою отримання прибутку» чи некомерційні, то відразу уявляємо, що вони задіяні, насамперед, у сфері соціального служіння, як от дитячі садочки, притулки, філантропічні заклади, фундації, асоціації, неурядові організації і т.д. Характерними ознаками таких формувань є репутаційний та людський капітал, тісний зв’язок з територією, на якій вони діють, гнучкі структури, ефективна суспільна користь, прибуток, спрямований на спільне добро. У своїй соціальній енцикліці Caritas in Veritate Папа Венедикт XVI вказав на ще один інноваційний характер таких формувань. Він наголошує на тому, що в постмодерній епосі слід подолати розрізнення між комерційними та некомерційними підприємствами.

Чому? На думку Святішого Отця це протиставлення і далі в центрі підприємства ставить прибуток. Натомість, для Венедикта XVI той, хто ставить за мету отримання прибутку, не є підприємцем у повному розумінні слова, адже інструменталізує свою діяльність, бо ж її ціль виявляється чимось зовнішнім. Підприємець, натомість, це зовсім інший діяч економічної сфери. Його завданням є проект, набагато складніший від простого шукання прибутку. Адже якщо б так не було, то багатьом підприємцям було б вигідніше закрити своє підприємство та жити з ренти.

Розрізнення, яке робить Папа, вказує також на те, що існують соціальні некомерційні підприємства, які, так насправді, мають спекуляційний характер, де волонтерська праця є предметом зловживань. Таким чином, енцикліка Caritas in Veritate вказує на подолання такого виразу, як «третій сектор», щоб остаточно вийти з «залишкового» розуміння некомерційної діяльності, а, можливо, навіть з трьохгранної структури гармонії між ринком, громадянським суспільством та державою, про яку писав Папа Іван Павло ІІ в одній із своїх соціальних енциклік Centesimus annus.

Блаженний попередник теперішнього Папи писав про суспільство вільної праці, підприємництва та участі, яке не протиставляється ринкові, але вимагає для нього належного контролю з боку держави та суспільних сил. Натомість, підприємство, яке пропонує Венедикт XVI, це посередник в суспільстві, який поєднує спільне добро з прибутком, суспільну якість та ефективність з економічною ефективністю. На його думку, пріоритет підприємства полягає в концепції дару, тобто воно «отримує» те, що вироблене людиною. У фінансовому капіталізмі першість належить спекулятивним діям та знеціненню внутрішньої гідності праці. Натомість, енцикліка Caritas in Veritate стверджує, що для того, щоб подолати теперішню тривалу тяжку кризу, слід поширювати форми економічного обміну, які є відповіднішими до логіки дару, а тому – справедливішими.

Численні дослідження показують, що ефективність та відатність підприємства дедалі більше залежить від того, наскільки кожен працівник може додати до своєї оплачуваної роботи безкорисливе та нематеріальне старання. Оте «трохи більше» становить різницю та показує, що самопідтримуваність підприємства не залежать виключно від грошей. Згідно з логікою дару в економіці, запропонованою Венедиктом XVI, існує можливість поєднати працю з її новим сенсом, значенням, яке полягає в тому, що вона є не лише вироблянням товарів чи послуг, але даруванням частини себе для спільного добра.

Згідно із Caritas in Veritate, автентичні форми сопричастя та дару можливо досвідчити і в контексті постмодерних економічних систем. Навіть більше, не лише можливо, але й необхідно, тому що «без внутрішніх форм солідарності та взаємної довіри ринок не може повністю виконати своєї економічної функції». Іншими словами, без внутрішніх форм братерства, безкорисливості та дару, ринок набирає виключно спекуляційний характер, що підтверджується актуальною економічною кризою.