Оновлення в послідовності. 50-річчя Другого Ватиканського Собору (2)

Серед пріоритетів свого понтифікату теперішній Глава Католицької Церкви поставив здійснення постанов Другого Ватиканського Собору. З іншого боку, ми часто є свідками критики на адресу Папи, що він, мовляв, відступив від духу Собору. В чому ж справа? Пояснення цього слід шукати в розумінні Святішого Отця того, якою є правильна інтерпретація Другого Ватиканського Собору, в якому ключі слід відчитувати та впроваджувати його постанови та документи.

Під час першої своєї передріздвяної зустрічі з Римською Курією, 22 грудня 2005 р., новообраний Папа Венедикт XVI зазначав, що відповідь на поставлене вище запитання допоможе нам зрозуміти, чому в різних частинах Церкви впровадження постанов Собору не відбувалося і не відбувається без труднощів. На думку Папи, причиною цього є так звана «герменевтика перерваності», згідно з якою потрібно іти «не за текстами Собору, а за його духом». Це, перестерігає Святіший Отець, суперечить самій природі Собору, як такого. На думку деяких інтерпретаторів, цей Собор був немов би установчим зібранням, яке скасувало старий устрій та створило новий. «Отці Собору, – зазначає Венедикт XVI, – не мали такого мандату, ніхто їм ніколи його не давав, і, зрештою, не міг дати, тому що істотний устрій Церкви походить від Господа, і був нам даний для того, щоб ми могли осягнути вічне життя».

Цій «герменевтиці перерваності», звертає увагу Венедикт XVI, протиставляється «герменевтика реформи». Саме це мав на увазі Папа Іван ХХІІІ, скликаючи Другий Ватиканський Собор, наголошуючи на тому, що завданням Отців є зберегти цілісним та чистим вчення Церкви, поглиблюючи його та представляючи так, щоб це відповідало вимогам часу. Тому, наголошує Святіший Отець, якщо спадщину Собору відчитувати та впроваджувати, керуючись справжньою герменевтикою, з неї можна черпати сили для постійно необхідного оновлення Церкви.