Бесіди про соціальну доктрину Церкви (53)

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо, присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

************************************

Прийшов час відпусток, і в цьому контексті часто говоримо про контакт з природою. Про це також пригадує нам Папа Венедикт XVI. Серед тем, якими займається соціальна доктрина, є екологічні питання. Сьогодні нашу зустріч з соціальним вченням Церкви хочемо присвятити питанням навколишнього середовища у світлі соціальної енцикліки Папи Венедикта XVI «Caritas in veritate» (Любов у істині).

Дану тему висвітлимо на основі статті «Теми навколишнього середовища в Caritas in veritate» італійського професора Розаріо Сітарі, опублікованої католицьким інформагентством ZENIT. Автор зазначає, що взаємини людини з навколишнім середовищем та використання природних ресурсів вже обговорювалися в соціальних енцикліках попередніх Римських Архиєреїв, але Венедикт XVI пропонує систематичне викладення цієї теми.

Одним з аспектів, який показує душпастирську уважність до динаміки екзистенційних проблем є, наприклад, демографічне питання. Професор Сітарі зауважує, що в часи написання енцикліки Populorum progressio Папою Павлом VI, населення землі зростало швидше, ніж доступні ресурси, так що душпастирські вказівки визнавали за владою можливість вживати відповідних заходів, але «завжди згідних з природним законом та з пошаною до справедливої свободи пари», яка є носієм невід’ємного права на подружжя та продовження роду. А вже через двадцять років, коли демографічна ситуація набрала протилежного значення, тобто, на півдні планети тривало зростання кількості населення, а на півночі – тривожне зменшення народжуваності, енцикліка Sollicitudo rei socialis блаженного Івана Павла ІІ наголошує на неморальності будь-яких кампаній, спрямованих проти народжуваності. А в контексті усвідомлення обмеженості доступних ресурсів, вказується на необхідність шанування цілісності та ритмів природи, беручи їх до уваги під час планування розвитку.

В соціальній енцикліці Папи Венедикта XVI бачимо спробу запропонувати підхід поєднання між вірою та життям, на якому ґрунтується цілісний розвиток людини, який виражається в далекоглядному використовуванні ресурсів та у відповідальному батьківстві. Венедикт XVI називає соціальною та економічною необхідністю готовність інституцій впроваджувати такі заходи, які сприятимуть центральній ролі та цілісності сім’ї, заснованої на подружжі між чоловіком та жінкою, яка є першою і життєдіяльною клітиною суспільства. Папа пригадує про принцип пошани до життя та висловлює стурбованість з приводу того, що в різних частинах світу застосовуються методи контролю за народжуваністю, які, серед іншого, змушують до вчинення аборту.

В енцикліці Centesimus annus, написаній з нагоди 100-річчя першої соціальної енцикліки Папи Лева ХІІІ, блаженний Іван Павло ІІ вказував на такі аспекти екологічної проблематики. Насамперед, згідно з його ствердженням, коренем безумного нищення природного середовища є «антропологічна помилка»: замість здійснювати роль Божого співробітника в ділі творіння, людина поставила себе на місце Бога, і призвела до бунту з боку природи, для якої вона стала радше тираном, а не управителем. Наступним елементом є пригадування про те, що сучасне людство повинно усвідомлювати свої обов’язки та завдання перед майбутніми поколіннями. Іншою справою, на яку звертав увагу блаженний Іван Павло ІІ, є те, що в той час, коли значні зусилля прикладаються для збереження природного середовища для різних тваринних видів, мало зусиль прикладається для збереження моральних умов «людської екології».

Папа Венедикт XVI бере з цього спонуку перестерегти сучасників перед «абсолютизмом техніки», сьогодні ще більше небезпечним з огляду на те, що біотехнології, породжені матеріалістичною та механістичною концепцією людського життя, дають людині змогу ним маніпулювати. Він додає, що те, як людина поводиться з навколишнім середовищем, впливає на те, як вона поводиться з собою, і навпаки. Церква, за його словами, несе відповідальність і за створіння, та повинна докладати зусилля для того, щоб ця відповідальність мала вагу в суспільстві. Так чинячи, вона повинна захищати не тільки землю, воду, повітря, як дари, дані нам Творцем, і тому належні всім, але також захищати людину від самознищення. Нищення природи тісно пов’язане з культурою, на якій ґрунтується людське співжиття: наскільки всередині суспільства пошанована екологія людини, стільки ж користі буде і для навколишнього середовища. Книга природи – одна і нероздільна, як в питаннях навколишнього середовища, так і щодо людського життя, статевої сфери, родини і суспільних взаємин. І ця неподільність вказує на те, що вивчення навколишнього середовища вимагає міждисциплінарного підходу. Детальніше про це – в нашій наступній зустрічі.