Держава повинна визнавати властиву самобутність сім’ї, заснованих на подружжі. Папа Венедикт XVI під час зустрічі в Мілані з представниками влади

Перебуваючи наприкінці минулого тижня в місті Мілані на півночі Італії з нагоди VII Всесвітньої зустрічі сімей, у суботу, 2 червня 2012 р., Папа Венедикт XVI зустрівся з представниками влади різних рівнів, підприємцями, представниками світу культури та освіти. Зустріч проходила в архиєпископській резиденції.

У своєму слові Святіший Отець пригадав «принципи доброго управління», запропоновані святим Амброзієм Міланським, який у IV столітті, перед тим, як навернувся та був обраний єпископом, виконував уряд губернатора провінції Ліґурія та Емілія з осідком саме у Мілані. На думку Папи, вони залишаються і сьогодні актуальними для тих, хто покликаний управляти. «Першою характеристикою того, хто править, є справедливість – найвища політична чеснота, тому що стосується добра всієї громади», – зазначив Венедикт XVI, пояснюючи, що справедливість повинна супроводжуватися любов’ю до свободи, за якою і розрізняються добрі та погані правителі, адже свобода – це цінне право, яке повинна забезпечувати цивільна влада. Однак, додав Папа, свобода не означає свавілля кожної окремої особи, але радше – відповідальність кожного. Адже одним з основоположних принципів світськості держави є забезпечити свободу настільки, щоб усі могли запропонувати своє бачення спільного життя, однак, завжди шануючи ближнього та в контексті законодавства, яке дбає про добро усіх.

Щоб забезпечувати спільне добро, закони держави, як пригадав Святіший Отець, «повинні шукати своє оправдання та силу в природному законі, який є фундаментом порядку, відповідного до гідності людської особи». Це починається від права на життя, якого не можна самовільно позбавляти. «Держава покликана також визнавати властиву самобутність сім’ї, заснованої на подружжі та відкритої на життя, а крім того, першочергове право батьків на вільне виховання та формування своїх дітей», – наголосив Венедикт XVI.

Церква, за словами Папи, пропонує державі свою співпрацю, підтримуючи її своєю доктриною, традицією, інституціями та ініціативами, за допомогою яких служить народові. «Вистачить згадати, – сказав він, – чудесну шерегу святих милосердя, освіти та культури, дбання про хворих та відкинених, яких любили і яким служили так, як любиться і служиться Господеві». Християнські громади поширюють ці ініціативи, як прояв невичерпної Христової милосердної любові, адже в період кризи, який переживаємо, крім відважних технічно-політичних рішень потрібна також і безкорисливість.