Соціальне вчення Папи Венедикта XVI протягом 2010 р. (4) Бесіди про соціальну доктрину Церкви (44) Аудіо+текст

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

*******************************************

Продовжуємо знайомство з темою «Соціальне вчення Папи Венедикта XVI протягом 2010 року» на основі однойменного розділу, вміщеного в «Третьому Рапорті щодо Соціальної Доктрини Церкви у світі» Міжнародного дослідницького центру соціальної доктрини Церкви ім. кардинала Ван Туана. У першій частині цього розділу його автор архиєпископ Джампаоло Крепальді, теперішній ординарій північноіталійської дієцезії Трієсте та колишній Секретар Папської Ради «Справедливість і мир», на основі промов, які Папа виголосив у Ватикані, представив методологічні основи його соціального вчення. Говорячи про основу суспільного устрою, Венедикт XVI неодноразово пригадує про роль як природного права, доступного людському розумові, так і надприродного Божого об’явлення. Цю тенденцію можемо прослідкувати і в промовах Святішого Отця, виголошених під час його Апостольських подорожей, особливо, під час зустрічей з політиками, дипломатами та діячами культури. Чи не найважливішою з таких подорожей у році, який обговорюємо, був Апостольський візит до Об’єднаного Королівства, що тривав від 16 до 19 вересня 2010 року.

Архиєпископ Крепальді зазначає, що Римський Архиєрей відвідав країну, яка має давню християнську традицію, але сьогодні позначена відкиненням християнства з громадської сфери та загостреними формами не лише релігійної, але й етичної секуляризації. Центральними промовами під час візиту він називає промову в Гайд-парку в Лондоні під час чування, проведеного напередодні беатифікації кардинала Ньюмена, слово до представників влади, світу політики та культури у Вестмінстер-холі, та проповідь, виголошену під час беатифікаційної Служби Божої у Бірмінгемі. Попереднього разу ми розглянули першу з них, у якій йшлося про пріоритет сумління і роль релігії в суспільному житті. В той час, як інтелектуальний та моральний релятивізм послаблює основи нашого суспільства, мусимо пригадати собі про те, що ми, сотворені на Божі образ і подобу, сотворені для того, щоб пізнавати істину, знаходячи в ній остаточне визволення та сповнення найглибших людських прагнень. Не може існувати розділення між тим, в що ми віримо, та тим, як переживаємо своє існування.

Під час зустрічі зі світом політики та культури в будинку британського парламенту, Венедикт XVI пристосував тему першості Бога в будуванні суспільства до політичної влади у так званих демократіях. Папа пригадав, що багато політичних рішень є також етичними рішеннями, наприклад, скасування рабства, що відбулося саме в Англії. «Кожне покоління, – зазначив він, – намагаючись поширювати спільне добро, повинно постійно себе запитувати: якими є вимоги, що їх уряди можуть розумно накладати на своїх громадян, і наскільки вони можуть поширюватися? До якої влади слід апелювати, щоб розв’язати моральні дилеми? І якщо моральні принципи, які підтримують демократичний процес, не ґрунтуються, в свою чергу, на міцніших основах, ніж суспільна згода, то вразливість цього процесу проявляється з цілковитою очевидністю».

Відповіді Святішого Отця на ці запитання становлять виклад основ соціальної доктрини Церкви. Венедикт XVI пояснив: «Католицька традиція дотримується погляду, що об’єктивні норми, які керують правильним діянням, доступні для розуму, залишаючи збоку зміст об’явлення. Згідно з таким розумінням, завданням релігії в політичній дискусії є не так надавати ці норми, ніби вони недоступні для віруючих, і, тим більше, не є пропонувати конкретні політичні рішення, річ, яка зовсім не входить до компетенції релігії, але – допомагати в очищенні та проливати світло на застосування розуму у відкриванні об’єктивних моральних принципів».

Вищесказане пояснює, що об’явлена віра не суперечить розумові, не заперечує людське, але допомагає глибше його пізнати. Такими є правильні взаємини між вірою та розумом, між Церквою та світом, між справедливістю і милосердям. Йдеться про взаємини, які не руйнують жодного з двох вимірів, тобто такі, які віддають належну першість вірі, але без шкоди для гідності розуму. Папа зазначив, що віра має завдання виправляти розум, але це діє також у зворотному напрямку. За його словами, світ «раціональної світськості» та світ «релігійного кредо» потребують один одного і не повинні боятися тривалого та глибокого діалогу задля добра нашої цивілізації.

У цьому контексті Венедикт XVI засуджує «дедалі зростаюче відкинення релігії, особливо християнства, зі суспільного життя». До того ж, це явище відбувається в країнах, «які надають толерантності велику цінність». Він також пригадав не тільки про існування права віруючого на свободу сумління і віровизнання, але і про законну роль релігії в суспільній сфері.

До тем, заторкнутих під час візиту до Сполученого Королівства, Святіший Отець повернувся наприкінці 2010 року, приймаючи 20 грудня членів Римської Курії. Говорячи про кардинала Ньюмена, Венедикт XVI пригадав його розуміння «дійсного» та бачення сумління.

Щодо реалізму, то Папа зазначив, що для Генрі Ньюмена, як і для людей його та нашого часу, насправді дійсним видавалося те, що можна порахувати, доторкнутися рукою. Після навернення він визнав, що справа стоїть якраз навпаки: саме Бог, буття людини собою в духовному вимірі, є насправді реальним та вартісним. І, як додав Венедикт XVI, всі ми потребуємо такого навернення.

Тема сумління сьогодні є вирішальною в контексті взаємин між вірою та сучасністю. Сьогодні, як ніколи, гостро стоять питання про право спротиву в сумлінні, про можливість утримуватися від дій, які суперечать релігійним переконанням. В сучасному мисленні слово «сумління» означає, що в моральній чи релігійний сфері окрема людина становить останню інстанцію у прийнятті рішень, при тому, чиниться розділення між об’єктивним, до якого зараховуються речі, доступні експериментальній перевірці, та суб’єктивним, до чого відносять релігію та моральність. Згідно з цієї логікою, в останній сфері не можуть існувати об’єктивні критерії, а слово «сумління» означає, що індивід сам, на основі свого досвіду чи відчуття, приймає остаточне рішення. Натомість, блаженний Ньюмен пропонує цілком протилежне бачення сумління, тобто як здатність осягнути істину. Пізнання істини, в свою чергу, спонукує прямувати до неї, шукати її, та, зустрівши, їй підпорядкуватися.

Іншими темами, заторкнутими Папою Венедиктом XVI у Сполученому Королівстві, були свідчення, святість та мучеництво. Про це також йшлося і під час його візиту до Португалії 11-14 травня 2010 року, що буде темою нашої наступної зустрічі.