2012-03-16 18:58:02

Міра людськості визначається ставленням до страждання та до страждаючої людини


На початку березня в Римі, в католицькому університеті Пресвятого Серця, проведено симпозіум на тему «Бути поруч на останніх етапах життя», за сприяння центру вивчення соціальної доктрини Церкви, що діє при цьому університеті. Варто згадати, що структури цього університету, заснованого у 20-их роках минулого сторіччя, знаходяться в різних італійських містах, як от Мілані, Римі, Бреші, Кремоні та інших.

Обговорення проблем, пов’язаних з лікуванням, супроводом і підтримкою хворих з хронічними хворобами та тих, що перебувають на останніх етапах життя, використовуючи багатий досвід та сприяючи справжній культурі співчуття й утішення, згідно з напрямом, вказаним Папою Венедиктом ХVІ в Енцикліці про надію «Spe salvі» – ці питання стали темою згаданого симпозіуму.

Актуальні теми, пов’язані з кінцем життя та стражданнями хворих з філософської, етично-соціальної, медичної, політичної , правової та кримінальної точки зору, серед інших, розглядали, Фердинандо Чіттеріо, викладач соціальної етики Католицького Університету Пресвятого Серця, Вінченцо Валентіні, доцент радіології поліклініки імені отця Аґостіно Джемеллі в Римі, Францеско Бевере з Міністерства охорони здоров’я.

Сприяти «культурі полегшення страждань», старатись тамувати фізичний біль, особливо той, який нерідко супроводжує останні етапи людського життя, але також і поділяти з хворими та їхніми рідними те страждання, яке ніколи не зможе бути повністю усунуте, бо пов’язане з нашою людською природою – ось зобов’язуюча програма, до якої залучені лікарі, медичний персонал та студенти медичного та хірургічного факультетів Католицького Університету, допомогли створити справжню мережу полегшення страждань», – пояснив доктор Евардо Ботто, професор католицького університету Пресвятого Серця з Мілану.

У посланні Архиєпископа Зиґмунда Зімовського, Президента Папської Ради в справах душпастирства служби охорони здоров’я, серед іншого, вказано, що бути поруч з людиною на останніх етапах її життя, означає свідчити Любов, шанувати Життя, ще раз підтверджуючи його незаперечну цінність від першої миті зачаття до природного закінчення, означає приймати й любити вразливість, даючи свідчення близькості, співпереживання та співчуття.

«Як відомо, – написав у посланні до учасників симпозіуму архиєпископ Зімовський, – хвороба ніколи не збігається тільки з її симптомами і болем хворого органу, але неминуче відбивається на всьому організмі та заторкує всі сфери людської особи, переступаючи виключно фізичний аспект і проникаючи на психологічний та духовний рівні. Тому як слід усвідомлена людська крихкість є закликом до людини, щоб вона відкрилась на вищі горизонти, на подолання себе самої».

Саме в цьому сенсі блаженний Папа Іван Павло II в своєму Апостольському Посланні «Salvifici Doloris» стверджував, що хоч людині відома та близька біль, яка властива тваринному світові, те, що ми висловлюємо словом «страждання», є суттєвим саме людській природі. Страждання, як здається, належить трансцендентності людини: воно є одним з тих моментів, для яких людина в певному сенсі «призначена», щоб перемагати себе саму себе, і вона покликана до цього в таємничий спосіб.

Тому крихкість існування не зменшує, а підносить особливу цінність людського життя, одночасно вчиняючи ще сильнішою і невідкладнішою вимогу дбання про життя людини, в будь-яких обставинах і контексті, зокрема, в ситуації важкої і невиліковної хвороби. Як стверджував Папа Іван Павло ІІ, гідність людської особи не залежить від її продуктивності чи від того, що вона «вартує» в очах інших.

Архиєпископ Зімовський пригадав слова Папи Венедикта ХVІ про те, що "міра людськості головним чином визначається ставленням до страждання та до страждаючої людини".

На закінчення симпозіуму з доповіддю про ставлення блаженного Папи Івана Павла ІІ до страждання виступив кардинал Анджело Комастрі, Архипресвітер базиліки Святого Петра та Генеральний Вікарій Святішого Отця для Держави-Міста Ватикану.








All the contents on this site are copyrighted ©.