Соціальне вчення Папи Венедикта XVI протягом 2010 р. (3) Бесіди про соціальну доктрину Церкви (43) Аудіо+текст

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

*******************************************

Продовжуємо знайомство з темою «Соціальне вчення Папи Венедикта XVI протягом 2010 року» на основі однойменного розділу, вміщеного в нещодавно опублікованому «Третьому Рапорті щодо Соціальної Доктрини Церкви у світі» Міжнародного дослідницького центру соціальної доктрини Церкви ім. кардинала Ван Туана. У першій частині цього розділу його автор архиєпископ Джампаоло Крепальді, теперішній ординарій північноіталійської дієцезії Трієсте та колишній Секретар Папської Ради «Справедливість і мир», на основі промов, які Папа виголосив у Ватикані, представив методологічні основи його соціального вчення. Їх можна підсумувати як закорінення цієї доктрини в загальному християнському віровченні, правильне розуміння свободи та довір’я до людського інтелекту, здатного, в повній вірності спадщині віри, черпати з багатства передання, шукаючи «істини речей».

Без цих підвалин соціальна доктрина перетвориться на набір роздумів над окремими проблемами. Тому, говорячи про основу суспільного устрою, Венедикт XVI неодноразово пригадує про роль як природного права, доступного людському розумові, так і надприродного Божого об’явлення. Цю тенденцію можемо прослідкувати і в промовах Святішого Отця, виголошених під час його Апостольських подорожей, особливо, під час зустрічей з політиками, дипломатами та діячами культури. Без сумніву, чи не найважливішою з таких подорожей у році, який обговорюємо, був Апостольський візит до Об’єднаного Королівства, що тривав від 16 до 19 вересня 2010 року.

Архиєпископ Крепальді зазначає, що Римський Архиєрей відвідав країну, яка має давню християнську традицію, але сьогодні позначена відкиненням християнства з громадської сфери та загостреними формами не лише релігійної, але й етичної секуляризації. Крім того, ця подорож відбувалася в контексті нещодавнього переходу частини вірних й духовенства Англіканської Церкви до Католицької в рамках окремого ординаріату. Перед приїздом в засобах суспільної комунікації виникали полемічні дискусії щодо доцільності візиту.

Однак, саме згадані труднощі надали цій подорожі особливої важливості, оскільки Венедикт XVI зумів представити англійцям послання високого рівня, пояснюючи як католицьку самобутність, так і те, що відкритість, діалог і співпраця можливі на всіх рівнях. Промовистим прикладом у цьому контексті стала постать блаженного кардинала Джона Генрі Ньюмена, якого Папа беатифікував під час цієї подорожі.

Центральними промовами під час візиту архиєпископ Крепальді називає промову в Гайд-парку в Лондоні під час чування, проведеного напередодні беатифікації кардинала Ньюмена, слово до представників влади, світу політики та культури у Вестмінстер-холі, та проповідь, виголошену під час беатифікаційної Служби Божої у Бірмінгемі. Сьогодні пригадаємо першу з них.

Промовляючи до учасників молитовного чування в найвідомішому парку британської столиці, Папа пригадав, як навернення Джона Ньюмена відбулося з відкриттям «об’єктивної дійсності християнського об’явлення» в контексті «змагання проти дедалі зростаючішої тенденції вважати релігію чисто приватним й суб’єктивним фактором». Кардинал Ньюмен, у свою чергу, підтримував тезу про абсолютний пріоритет особистого сумління в історичному судженні, що, за словами Венедикта XVI, є свідченням «християнського реалізму, в якому неминуче перетинаються життя та віра».

У цьому контексті Венедикт XVI звертає погляд на ситуацію в сучасній Англії, і не лише в ній. Бачимо, як інтелектуальний та моральний релятивізм послаблює основи нашого суспільства. У цьому контексті блаженний Ньюмен пригадує нам, що ми, сотворені на Божі образ і подобу, сотворені для того, щоб пізнавати істину, знаходячи в ній остаточне визволення та сповнення найглибших людських прагнень. Віра вимагає не бути відокремленими від життя, адже не може існувати розділення між тим, в що ми віримо, та тим, як переживаємо своє існування. Справнім мотивом християнської ревності в у світі є Божа слава та поширення Божого царства, в той час, коли ціна, яку платиться за вірність Євангелію, полягає не так у загрозі життю, як в тому, щоб бути висміяними та зневаженими. Не зважаючи на це, Церква не може звільнитися від обов’язку звіщати Христа та Його Євангеліє, як спасенну істину, джерело щастя та основу справедливого та людяного суспільства.

Надмірно секуляризованому англійському суспільству Венедикт XVI пригадав про Христове верховенство у будуванні справедливого суспільства, а місцевим католикам, яким загрожує бути поглинутими цим кліматом секуляризації, пригадав, що «кожен з нас, відповідно до стану життя, покликаний працювати над поширенням Божого Царства, насичуючи земне життя євангельськими цінностями».

Чого ж потребує Христос, щоб здійснювати верховенство в суспільстві? За словами Папи, це родини, які пригадуватимуть світові про гідність любові, ревні вихователі, які дбають про майбутнє молоді, це також люди, які посвятять своє життя служінню Богові та найбільш відкиненим.