Бесіди про соціальну доктрину Церкви (35)
(Аудіо+текст)

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

***************************************************

Політик-християнин та світський устрій держави (2)

Як поєднати віру з політичною діяльністю, одночасно зважаючи на своє сумління та на світський устрій держави? Церква не нав’язує державі, суспільству своїх релігійних поглядів. Виступаючи з критикою певних рішень, вона представляє, насамперед, справи, покликані захищати гідність та права людини і які можна пізнати природним розумом. Тому, для християнина-політика світськість є важливою цінністю, яку слід оберігати. Вона означає, що політична сфера є незалежною від церковної, що політика та релігія є двома відмінними середовищами.

Але це не означає, що вони не мають нічого спільного. Суспільство потребує релігії, як такої, тому що вона допомагає йому бути собою, оскільки наголошує на його покликанню та закликає якнайповніше проявити свої здібності, не закриваючись у самому собі. Сьогодні бачимо тенденцію розуміти світськість як нейтральність громадського простору від релігійних символів. Але чи така нейтральність справді є свідченням демократичності й раціональності?

На думку апологетів такого наставлення, в демократії немає місця для нічого абсолютного, а релігійні твердження є ірраціональними, натомість публічна дискусія повинна передбачати лише раціональні аргументи. Такий підхід приводить до того, що громадський простір стає порожнім, і саме в цій порожнечі зростають постулати, ворожі до людини, виникає середовище для нових ідолів.

Не є правдою те, що демократія несумісна з абсолютними принципами, що її передумовою є етичний та релігійний релятивізм, як також невірним є ствердження, що абсолютні принципи насильницькі й пригноблюючі. Навпаки, брак абсолютних орієнтирів призводить до війни усіх з усіма, де правим є той, за ким стоїть більша сила. Також і демократія може виродитися в диктатуру більшості. Ось в цьому й бачимо необхідність того, щоб громадяни вірили в певні абсолютні цінності, такі як гідність кожної особи, свобода, справедливість, без яких демократія вироджується лише в процес.

Суттю демократії є не процедура, але гідність особи, яку слід вважати абсолютною цінністю. А як певний принцип може бути абсолютним, якщо не ґрунтуватиметься на Бозі. Свобода тісно пов’язана з релігійністю, і її може забракнути навіть в так званих «демократичних режимах».

Чи справді релігія є ірраціональною? Так, існують ірраціональні форми релігійності, але християнство таким не є. Воно вірить у Бога, який є Любов’ю та Істиною. Ця релігія не суперечить жодній раціональній істині, але з ними пов’язана. Щоб стати християнином, від людини не вимагається відмовитись ні від чого, що робить її насправді людиною.

Як вже було сказано, багато-хто розуміє світськість як нейтральність, як відкинення релігії з громадського простору. Ідеї заборонити святкування Різдва, усунути релігійні символи з державних установ, виключити можливість місіонерства, тобто знайомлення інших зі своєю вірою, є нападами на релігійну свободу. Здійснення цих ідей є свідченням того, що про жодну нейтральність мова не йде.

Стіна без хреста не є нейтральною. Вона є «стіною без хреста», символом певної дійсності. Держава, яка заганяє релігію у приватний сектор, прикриваючись захистом релігійної свободи, не є нейтральною, оскільки так чи інакше виражає інтереси певного прошарку. І в багатьох випадках ми стаємо свідками народження нової «релігії» – культу держави. Усунення Бога з громадського життя означає будування світу без Бога.

Ось чому політик-християнин не повинен погоджуватися співпрацювати зі світськістю в розумінні нейтральності. І це як з особистих релігійних причин, від яких ніколи не повинен відрікатися, так і з політичних причин, щоб перешкодити народженню «релігії держави», яка становить загрозу для свободи громадян.

(На основі статті «Il politico cattolico, la laicità e il cristianesimo» архиєпископа Джампаоло Крепальді, колишнього Секретаря Папської Ради “Справедливість і мир”)